Вісім таких спільнот адміністрував мешканець Черкас, якого суд визнав винуватим у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України в особливий період та призначив п’ять…
Дракон усміхається!
08 квітня ц. р. спецпоштою із Пекіна на ім’я президента Росії Володимира Путіна було доставлено вітальний адрес.
Передаємо стисло суть цього пишномовного «послання», складеного за всіма канонами азійської дипломатії.
…У першій його частині китайські товариші-комуністи висловили повне розуміння того, що відбувається в міждержавних стосунках між Росією та Україною.
Китайські товариші розуміють, що Росія для свого політичного впливу вісім років тому створила на території суверенної України проросійські анклави — так звані народні республіки «ДНР» та «ЛНР», де їхнім маріонетковим керівникам місцевий народлюд — геть по «барабану», бо тут усе робиться за принципом: що Кремль скаже — так воно і буде.
Китайські товариші розуміють, що на сході Донбасу українська армія вже восьмий рік стримує агресію бойовиків, яким Росія, не ховаючись, постачає зброю, регулярно підвозить «гуманітарну» та роздає направо і наліво російські паспорти, тим самим у найбезсоромніший спосіб роблячи з них громадян-заручників.
Китайські товариші розуміють, що нинішня ескалація конфлікту на Донбасі, то лише димова завіса, за якою Росія ховає свою головну стратегічну мету — пробити наземний «коридор» до вкраденого у тієї ж України вісім років тому Криму, що потерпає від хронічної посухи, і дати на його простори дніпровську воду із Каховського водосховища.
Китайські товариші розуміють, що привід для розв’язання гарячої фази конфлікту в росіян уже є — це надуманий батьківський захист «російських громадян» на територіях тих же штучних «ДНР» та «ЛНР» від українських «фашистів-бандерівців», де останні можуть повторити, на думку лицемірних росіян, «рецидив» геноциду боснійської Сребрениці, якому свого часу самі ж і… сприяли.
…У другій частині свого адреса-послання товариші-комуністи із Піднебесної, як і належить за дипломатичним етикетом, висловили щиру подяку володарям Кремля, а заразом і керівництву Міністерства оборони РФ за те, що ті в авральному порядку передислокували всі свої найбоєздатніші військові підрозділи із Далекого Сходу на кордон з Україною.
…У заключній же частині китайські товариші висловили певненість, що тепер у Народної армії Китаю є історичний шанс без будь-яких проблем перейти державний кордон і без жодного пострілу повернути собі землі Далекого Сходу. І поставити нарешті жирнючу крапку в довічній суперечці зі своїм упертим північним сусідом: кому насправді той клапоть золотоносної землі має належати…
Ось, власне, і всьо! Додати до пересказаного більше нічого! Хіба що востаннє помилуватися декому усмішкою нефольклорного китайського дракона, готового до стрибка…
Герої в дитячих штанцях…
Хто б міг подумати, що заступник голови адміністрації президента Росії та представник Кремля у ТКГ у Мінську Дмитро Козак виявиться таким балакучим суперменом.
Так, на своїй пресконференції від 8 квітня цього року він наговорив чи не на три мішки вовни… Якщо не сказати про це ще більш образно: шкіра на чоботи, язик на підошви…
Не процитувати тут пана Дмитра дослівно, це, вважайте, назавжди позбавити себе унікального пропагандистського реаліті-шоу «Кремль. Палата № 6. Вхід вільний».
Ось якою рясною гірляндою власних суджень щодо нинішньої ситуації на Донбасі поділився зі слухачами цей переобтяжений владою чиновник.
По-перше: «Я вважаю, що є вже такі оцінки, і підтримую ті оцінки, які є і всередині України, що початок бойових дій — це початок кінця України. Це самостріл, постріл собі не в ногу, а у скроню».
По-друге: «Росія буде захищати російських громадян, які живуть на Донбасі. Якщо там буде, як каже наш президент, влаштована Сребрениця, ми, мабуть, будемо змушені встати на захист».
По-третє: «Українська влада “грається із сірниками”. Сьогодні важко передбачити, до чого ці діти дограються із сірниками».
По-четверте,.. по-п’яте… і так далі до безкінечності… Зрештою, можна вже й не перераховувати все те, що набалакав-насвистав Козак-«не козак» пан Дмитро на тому медіафорумі…
Мотив цієї путінської пісні добряче відомий усім, хто живе в Україні, чи просто цікавиться нею як країною. Тільки щораз виконується цей музичний твір під новий московський акомпанемент і співочий склад призначених хористів-солістів від Кремля. А музика і слова напрочуд залишаються ті ж самі: Україна — то ніщо, то недодержава, громадяни її — то якісь етнічні покручі, що не мають ні власної історії, ні власної землі, ні честі, ні совісті і взагалі всі вони — піндосько-європейські прихвосні… Бий їх по тім’ячку та упосліджуй, як тільки хочеш…
…У стародавній Греції недарма існував героїчний епос. Одним із його ключових моментів, як це не парадоксально на сьогодні звучить, було те, що зробити зі смертної людини справжнього героя, наближеного до Олімпійських богів, могли тільки його… вороги-супротивники. Чим могутнішим та вправнішим був ворог, тим величнішою та уславленішою була перемога героя над ним… Простими словами: якщо противник нікчемний, то й героїзм має таку ж зворотну вартість.
Дивно, що «кремлівські» Геракли, Тесеї, Патрокли та Ахілли ніколи не знали і не відають, судячи з усього, і досі такої прописної істини. А втім, пробачимо їм великодушно історичне невігластво. Судячи із останніх інфантильних одкровень їхнього «верховного Зевса», у першопрестольній вже давно всі впали в період раннього дитинства і перейшли на ясельний сленг та заморочки з ним пов’язані…
Тому і відповідь Дмитрові Козаку, нашому землячку із Кіровоградщини, на всі його сентенції з приводу подальшої долі України також буде в аналогічному дусі: «Хто як обзивається, той так і називається!».
Геніальні слова!.. Тільки от сірнички від Зевса-Володі, що і досі чомусь не випірнув із дитячих штаненят, я б усе ж, на місці довірливих росіян, тримав про всяк випадок подалі. Або, у крайньому разі, убезпечив би самого Володю-Зевса від тих мілітарних сірничків! Усяке може ввижатися чоловікові в його бонапартистському угарі, ще й Москву, гляди, — спалить!.. На сльози Кутузова-Шойгу!..
Спеціально для АІ новини скроїв
Рядовий Іван Чонкін, ньюзмейкер№ 1.
