Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
У нацистських концтаборах знайшли мученицьку смерть мільйони людей з різних країн світу. Серед них було чимало й українців
Окупувавши у 1939 році Польщу, нацисти відразу ж побудували концтабір «Освенцим»: вже навесні 1940-го він прийняв перших в’язнів. Проіснував до 27 січня 1945 року: цього дня сюди увірвалися бійці батальйону, яким командував полтавець Анатолій Шапіро.
— Близько 8 тисяч осіб нелюди не встигли знищити й ми їх визволили, — згадував згодом лейтенант Віктор Сонцев — командир взводу. — Дивлячись на них не вірилося, що в цих людях ще жевріє життя: багато хто не міг навіть стояти на ногах. Я пройшов фронтовими дорогами всю війну — від першого дня й до останнього. Але страшнішої картини не бачив.
Німецьким нацистам належить один з найстрашніших винаходів в історії людства — газові камери для знищення бранців концтаборів. Ось як описав це знаряддя масових вбивств Микола Нішля — угорський лікар, який дивом не став жертвою цього «ноу-хау»:
«При вході видніються кількома мовами таблиці: «Місце купелі й дезінфекції». Цей напис заспокоює всіх, і вони без тривоги входять до зали. Там над численними лавками висять пронумеровані гаки. Написи різними мовами інформують, щоб усі особи роздяглися донага, одяг повісили на гаки й запам’ятали їхні номери, щоб при поверненні назад не було непорозумінь.
Люди з помітним неспокоєм роздягаються, але за наказом речі порядкують і числа запам’ятовують. Військова варта відкриває широкі дубові двері, і ціла громада — майже тритисячна, за наказом, входить до наступної великої зали, ясно освітленої, але зовсім порожньої. І тоді за наказом вартівників двері замикають, а світло гасять. У тій хвилині на подвір’я в’їжджає авто і з нього виходять есесівці та санітар, який тримає у руках розпилювачі. Вони одягають на обличчя маски, відкривають частину даху зали й через нього опускають у залу розпилювачі з отруйним газом.
Отруйний газ починав діяти знизу, тож нещасні карабкалися по плечах сусідів чимраз вище, щоб їх газ не досягнув… Яка жахлива боротьба за продовження життя на кілька хвилин!
Опісля прислуга обмивала трупи, витягала золоті зуби й забирала вартісні предмети. Потім небіжчиків перевозили до крематорію. У кожному є по п’ятнадцять печей, отже, денно вони можуть спалити кілька тисяч людей, з яких залишається тільки купа попелу, що його прислуга висипає до річки, віддаленої від табору на кілька кілометрів».
Однією з найжахливіших сторінок «Освенциму» були медичні експерименти, які проводили лікарі СС над людьми, в тому числі над дітьми. Наприклад, в’язнів тяжко калічили, щоб експериментальним шляхом виявити оптимальні шляхи лікування тяжких поранень. З цією метою жертвам у тіло вживлялися різні предмети: металічні осколки, скло, іржаві гвіздки, тріски, сміття. Вивчався також і розвиток різноманітних інфекційних захворювань. Хворих оперували без анестезії. Більшість дослідів приводили до болісної смерті піддослідних. Велику кількість жертв становили діти, на яких випробовували смертельні дози транквілізаторів. Також у дітей забирали кров для німецьких солдатів. Дитяча кров вважалася чистою, тож дітей повністю знекровлювали.
Одного з таких садистів звали Йозеф Менгеле, його було визнано найстрашнішим німецьким злочинцем. В’язні прозвали його «Ангелом Смерті»: він особисто зустрічав потяги з в’язнями. Лікар за освітою, він сам одних відбирав для своїх дослідів, других відправляв на роботу, а інших — у газові камери. Найбільш жорстоко нацисти ставилися до бранців з-поміж колишніх червоноармійців: саме вони стали першими жертвами удушення газом. Важливість «Аушвіцу» як місця масового знищення людей була проілюстрована відвідуванням концтабору самого рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера. Гіммлер тричі відвідував концтабір — у 1941, 1942 і 1944 роках.
В «Освенцимі» було й чимало українців. Зокрема у липні 1942 року з Краківської в’язниці сюди перевезли 24 членів Організації Українських Націоналістів (ОУН). Серед них був і рідний брат Степана Бандери, а також його побратими Володимир Дейчаківський, Леонтій Дяків, отець Микола Доманський, Теодор Галема, Михайло Гудима, Микола Коваль, Євген Лозинський, Володимир Мартинець та інші. Згодом до них приєдналися ще 120 оунівців, більшість з яких тут і знайшли свою смерть.
Концтабір «Бухенвальд» гітлерівці створили у 1937-му й за весь час його існування, тобто до травня 1945-го, тут побували майже 250 тисяч осіб. 55 тисяч з них було закатовано. Значну частину бранців становили червоноармійці. «Бухенвальд» не був табором смерті, як наприклад, «Освенцим»: тут не було газових камер або іншого обладнання для масового вбивства. Але й тут творилися жахіття. Наприклад, проводились над людьми медичні експерименти, а дружина начальника табору фрау Ільзе Кох колекціонувала абажури, виготовлені з людської шкіри!..
До речі, коли цей концтабір відійшов (після поділу Німеччини між союзниками по антигітлерівській коаліції) радянському Сталіну, той перепрофілював його на «табір для ворогів народу», через який пройшли майже 30 тисяч інтернованих осіб. З них понад 7 тисяч померли голодною смертю: НКВС виявився достойним продовжувачем справ СС…
