Серед причин популярності бригади серед військовослужбовців — довіра до командира частини Кирила Вереса, високі результати на полі бою та позитивні…
Протягом кількох останніх тижнів російські медіа активно розповідають про неминучість загострення збройного протистояння на Донбасі. Що нібито Україна ось-ось повинна воєнними методами розпочати звільнення (у російському варіанті звучить як «силове приєднання незалежних республік». − Авт.) непідконтрольних територій Донецької і Луганської областей.
Проте, за версією російських ЗМІ, Москва «не залишить без допомоги російськомовних» і вже готова, у відповідь на «агресію Києва проти Донецька», виставити свою потужну військову силу. І цієї «сили» буде достатньо, щоб розгромити українську армію. Російські журналісти та «військові експерти» одноголосно «аналізують» успішну і переможну для них «КОНТРнаступальну» операцію, а медіа активно розміщують різні відеоматеріали, де триває підготовка військ до «бліцкригу в Україну».
Техніка на показ
Саме факт засилля у російських ЗМІ подібних відео- і фото- матеріалів звертає на себе певну увагу. По-перше тому, що дійсно такого контенту стало досить багато, і, зважаючи на інститут цензури від влади Росії, стає очевидним, що влада зацікавлена в широкому оприлюдненні інформації про «російську міць поблизу українських кордонів».
Найбільш популярними стали відеоролики з «активним перекиданням бойової техніки російської армії до українських кордонів». Ці «ролики» ніби безперешкодно знімають прості громадяни, а самі пересування є немов «підкреслено-демонстративними», усе відбувається вдень і без жодних спроб маскування і приховування.
Уже восьмий рік триває російська агресія проти нашої держави. За цей час в окупованому Криму і поблизу наших кордонів Росія створила кілька потужних військових угрупувань, які увесь час перебувають у готовності вторгнення на українську територію. За даними нашої розвідки, це до трьох десятків батальйонних тактичних груп (БТГР), загальною чисельністю до 80-90 тис. особового складу. Ще до 25 подібних російських БТГР перебувають у готовності в найкоротші терміни здійснити перекидання на цей театр воєнних дій (ТВД).
Москва постійно проводить навчання, на яких відпрацьовує накопичення сил на «українському» напрямку. Під час цих маневрів до наших кордонів теж перекидалась і бойова техніка, і особовий склад, проте все це робилось приховано. Крім того, Росія регулярно постачає озброєння своїм «експедиційним силам» на непідконтрольних українському уряду територіях ОРДЛО, проводить ротації своїх військових і часто вводить власні підрозділи й з’єднання для протистоянь із ЗС України. Але, щоб здобувати про це інформацію, українській розвідці доводиться докладати певних зусиль, відео і фото подібних подій зняти, а тим більше знайти в ЗМІ, досить проблематично.
А тут наразі й відео і фото з російською технікою й озброєнням «на будь-який смак», та ще й коментарями про її переміщення від найвищих осіб Кремля. Тобто сьогодні завдяки російським ЗМІ вже створена «картина», що «Україна і Росія стоять на порозі великої і кривавої війни, в якій Росія звитяжно переможе, а Україна буде повністю знекровлена і розбита».
Протистояння ще не було, і поки-що ніхто не дасть прогнозів, як розвиватиметься ситуація далі, а російська пропаганда вже робить власну «чорну» справу. Її головна мета – вплив на суспільно-політичну ситуацію в Україні й «розхитування української спільноти» відбувається досить успішно. Певні політичні сили починають нагнітати обстановку і тиснути на владу, щоб та «не втрачала контролю над ситуацією і вживала посилених заходів протидії агресорові», інші (проросійські) сили розписують криваві жахи збройного протистояння і тиснуть, щоб влада йшла на поступки Росії.
У спільноти вселяється зневіра в керівництво і власні сили, хоча насправді усе в цій «картині» зовсім не так. Дійсно, «фарби» доволі «згущені», проте варто зважати й на «відтінки», бо лише вони насправді відображають реальність.
«Закамуфльовані наміри»
Щоб розібратись у процесі, необхідно розглянути аспекти, які на нього впливають (ті ж самі «відтінки» в нашій «картині»). Перший з них, це те, чи піде в наступ Україна, звільняючи окупований Донбас? Українська влада починаючи з вересня 2014 року, коли підписала Мінські домовленості, офіційно перед світовою спільнотою задекларувала, що вона за «мирну деокупацію територій». Тобто, вона добиватиметься звільнення окупованих територій виключно мирними дипломатичними кроками.
Підписавши свого часу Мінські домовленості, наша держава намагається їх виконувати, хоча певні пункти є доволі суперечливими й навіть важкоприйнятними для українського суспільства. Наприклад, конституційна реформа із «особливим статусом» для ОРДЛО чи тотальна амністія усім без винятку бойовикам. Росія ж тисне на виконання цих пунктів, блокує увесь процес і навіть звинувачує Україну в бажанні виходу з Мінського процесу.
Проте ми – не Росія, і міжнародні договори, і зобов’язання звикли виконувати. До того ж до «мінської платформи» прив’язані низка санкцій та міжнародних обмежень, які світова спільнота наклала на Росію. А вони набагато ефективніше впливають на агресора, ніж бойові дії на Донбасі (які переважно наносять шкоду лише Україні, її економіці, народу і території).
Тому, якщо ми розпочнемо збройне звільнення територій ОРДЛО, це означатиме, що ми відмовимось від усіх зобов’язань, які влада давала нашим міжнародним партнерам. А це суттєво вплине на позицію Києва у переговорах, значно зменшить допомогу і може скасувати антиросійські санкції. Тобто логіки в загостренні ситуації на Донбасі для України немає жодної.
Крім того, саме на таке загострення і чекає Росія, щоб «легалізувати» свою війну проти нас. У цю кампанію вона вкине чимало сил і засобів (як ми вже нині й бачимо. – Авт.), переведе її в розряд «священної війни за російськомовних» і намагатиметься в ній перемогти.
Українська влада звичайно усвідомлює, що за сприяння міжнародних партнерів Донбас рано чи пізно й так повернеться, необхідно лише шукати шляхи виходу із суперечливих «лабіринтів» мінських домовленостей. А варіант зі «збройним звільненням» доволі ризикований втратою чималих українських сил, зменшенням тиску на Москву і подальшому становищу Києва. Такий розвиток подій вигідний саме Росії і саме на ньому вона акцентує в своїй пропаганді.
Крім того, повертаючись до відеороликів із переміщенням російських військ, варто звернути увагу на інший аспект – чим противники воюватимуть один з одним. Зокрема, не є великим відкриттям, що Росія має певну перевагу над Україною в кількості, оснащенні й складі армії. Дійсно, наш противник має ядерну зброю, ракетні й стратегічні війська й сили, переважає нас у авіації і деяких новітніх системах озброєння.
Проте, щодо сухопутних військ та сил і засобів, які застосовуються на обмеженому театрі воєнних дій (ТВД) у загальновійськовій операції, тут наші сили дещо вирівнюються. Отже, без ракет і авіації Росія не матиме значної переваги в силі на жодному метрі нашого спільного кордону (а це понад дві тис. кілометрів) чи будь якому сухопутному напрямку наступу. Для Росії існує величезний ризик, що воєнного успіху може просто не бути, і навіть навпаки, Україна може завдати значних втрат агресорові. Тим більше, що у росіян вже є гіркий досвід війни з українцями, якщо згадувати Дебальцівську операцію і втрати окупаційних військ.
Це усвідомлюють і в Кремлі, і в російському міноборони, тому звичайно враховують подібні сценарії, тобто воюватимуть тим, у чому переважають противника – авіацією, ракетами, флотом. А відео, на якому бронетехніка і артилерійські системи сухопутних військ, – чудова картинка для пропагандистської інформаційної кампанії про накопичення російських військ.
Підступні й підлі наміри, які легко реалізувати
Подібне «згущення фарб» Москва застосовує не лише для того, щоб «хитати» українську владу і суспільство. Добре працюють подібні «картинки» з танковими колонами й на європейську та світову спільноту, яка відверто боїться нової палаючої війни в середині Європи. Сусідська війна для європейців – це чергові зростання цін, розірвані економічні зв’язки й нові біженці в благополучні країни.
Москва сподівається, що «бряцання зброєю» може спонукати наших міжнародних партнерів на певний тиск на Україну, щоб ми заради миру пішли на певні поступки Росії.
Саме нині Москва може втілити підступний сценарій, щоб легалізувати присутність власних військ на окупованому Донбасі й Луганщині. Прикро, що запобігти такому розвиткові подій в України майже немає засобів. Суть цього сценарію доволі хитра, і Росія свого часу втілила подібний задум у Молдові, де й до сьогодні існує сепаратистський анклав під назвою Придністровська Молдовська Республіка і перебувають російські військові – «миротворці».
Для реалізації цього підступного сценарію на українському Донбасі потрібно зовсім небагато. По-перше, «влада донбаських недореспублік» може звернутись «від імені мешканців ДНР/ЛНР» до Москви, що у зв’язку із складною гуманітарною ситуацією (пандемія коронавірусу або іншими причинами), ввести в ОРДЛО «гуманітарну», «стабілізаційну» чи іншу місію. А оскільки «республіки» ведуть активні бойові дії проти України (і ситуація наразі саме загострюється. – Авт.), то для «захисту цивільного населення» ще й ввести російський миротворчий військовий контингент.
Україна в цьому випадку, звичайно ж, буде проти, але Росію це не зупинить. Для більшої «значимості» таких «миротворців» Москва навіть «організує» їм «егіду» СНД чи ОДКБ і залучить до місії вірменів, білорусів чи інших «союзників», покладе на них функції гуманітарного розмінування чи допомоги в реформуванні місцевих силовиків.
Одночасно Росія звернеться «від імені народу Донбасу» (який вона представляє в Мінському і Нормандському переговорних форматах) до ООН, ОБСЄ і ЄС про визнання цієї «місії» легітимною. Навіть якщо вони й ухвалять рішення про те, щоб Росія вийшла з Донбасу, вона може затягнути виконання його на довгі роки й десятиліття (як вчиняє в Придністров’ї. – Авт.).
Перешкодити введенню такої «місії» чи подальше її «видворення» силовими методами для України буде неможливим за багатьох зрозумілих причин. Не маючи контролю над ділянкою кордону, ми не зможемо запобігти появі в ОРДЛО російських «миротворців», а подальше силове протистояння з ними – величезні втрати зовнішньополітичних позицій і підтримки у світі.
Пішовши на подібний крок із введенням «миротворців», Росія, звичайно ж, піде на певне порушення Мінських домовленостей, зокрема Пункту 8 (Виведення всіх іноземних збройних формувань, військової техніки, а також найманців із території України під наглядом ОБСЄ. Роззброєння всіх незаконних груп), але це ж будуть не «найманці» чи «іноземні збройні формування», а «миротворці».
Крім того, це «порушення Мінських угод» може стати поступкою в інших принципових для України моментах, наприклад інша форма «особливого статусу» цих територій. Росія навіть може погодитись на контроль Україною за ділянкою україно-російського кордону значно раніше, ніж пройдуть місцеві вибори (залишивши за собою два-три коридори. – Авт.).
За таких умов «Мінський процес виглядатиме, як той, «що зрушився з мертвої точки» і розпочалось «мирне врегулювання». Саме такий розвиток подій влаштовує і Росію, але не Україну, адже ОРДЛО насправді так і не буде на тривалий час інтегроване в нашу державу, а залишиться ще однією «чорною дірою» на політичній мапі Європи, − невизнаним анклавом, якими оточує власні кордони Росія.
Тому якісне відео з колонами танків поблизу українських кордонів – це не натяк і попередження про майбутню «велику війну України і Росії». Ця війна й так триває уже восьмий рік. Це – нові «гібридні» дії Москви, завдяки яким вона намагається отримати нові успіхи на дипломатичному фронті проти Києва.
