Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Підрозділ десантників розташований у мальовничому куточку соснового лісу. І коли сюди потрапляєш — то на мить забуваєш, що війна триває і зовсім поруч ворог…
Нас зустрічає командир роти старший лейтенант Віталій. Досвідчений офіцер розпочав свою службу ще до війни, після навчання в університеті. Разом зі своїм батальйоном на посаді кулеметника він пройшов важкі бої спекотного літа та осені чотирнадцятого.
Ротний показує своє «господарство». Підходимо до БТРа, якого обслуговує водій. Поруч із ним старший сержант Назар. Він у підрозділі з 2015 року, прийшов у бригаду, де на той час проходив службу за мобілізацією його батько. Так і залишився. Від водія дослужився до техніка роти. Після проходження всіх необхідних курсів підготовки навчає молодих десантників.
Проходимо з ротним повз їдальню. Неймовірно смачний запах страви нас завертає у приміщення. На затишній кухні господарює Олена — на плиті мліє борщ. Від одного досвідченого погляду на нього зрозуміло — смакота! Жінка готує салат, у сковорідці шкварчить м’ясо, киплять макарони, а в духовці запікаються яблука.
— Нам пощастило з кухарем, вона до своєї роботи ставиться творчо, а до воїнів — як до дітей. Тому в неї все виходить смачно і по-домашньому, — каже вже старший сержант Олександр. Чоловік родом із Луганщини, на війні з перших днів.
…Десантники за час своєї ротації зміцнили лінію окопів, щоб не осипались, облаштували затишні бліндажі, і навіть баню. Все своїми руками. Там пральна машинка, у баках запас води, чистенько і затишно. Заходжу в парну — а там невивітрений запах від дубового віника, і ще тримається температура звечора!
— Це хлопці змінились з постів, попарились, форму попрали, — говорить фельдшер сержант Віталій з Вінниччини, у якого вже за плечима п’ятирічний досвід служби і найгарячіші ротації на Схід. — Найважче нам, медикам, було саме в Пісках, там відстань до ворога була мінімальна, постійні обстріли, снайпери активно діяли. Від нашої вправності залежало життя і здоров’я десантників, і ми їх не підвели жодного разу.
Дві контузії він дістав, коли своїх побратимів евакуйовував після поранення.
— Наразі обстановка в нас спокійна. Але той спокій оманливий, у будь-яку хвилину ворог може спробувати прорватись чи накрити вогнем наші позиції, і тому ми постійно готуємось до цього. Кожну вільну годину використовуємо для навчання воїнів і вдосконалення лінії оборони, підтримуємо техніку і зброю справною та готовою до бою, — підсумовує ротний.
Ми прощаємось. Я залишаю розташування підрозділу з якимось неперевершеним відчуттям спокою та впевненості, що ці хлопці — досвідчені, котрі на війні вже тривалий час, і молоді, у кого це перша ротація, — впораються у будь-якій ситуації. Вони справжні десантники!
