Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Співробітник Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД) Микола Бєлєсков добре знайомий нашим постійним читачам. Цього разу поговоримо на тему «Сучасний російський спосіб ведення війни: теоретичні основи і практичне наповнення». У своїй роботі автор розповідає про роль парамілітарних формувань, приватних військових компаній (ПВК) і військ національної гвардії РФ у сучасних війнах.
Козаки і шовіністи на службі російського уряду
У практиці проведення РФ локальних за масштабом воєнних кампаній поряд із застосуванням регулярних військових частин і підрозділів фіксується залучення різних парамілітарних формувань та приватних військових компаній.
Парамілітарні формування на кшталт різних козачих і проімперських організацій активно використовувала РФ вже на початкових етапах агресії проти України навесні 2014 року. Такі формування активно залучалися також до захоплення адміністративних будівель у Донецькій і Луганській областях. З одного боку, парамілітарні формування дозволяли РФ створювати картинку масовості і природності проросійських виступів, а з іншого — дозволяли зберігати видимість відсутності безпосереднього втручання російської держави у конфлікт. Отже, виникав ефект гібридного впливу: з одного боку був відповідний інструмент тиску на Україну, а з іншого — РФ могла заперечувати своє безпосереднє керівництво відповідними формуваннями.
Проблеми з використанням «парамілітаристів»
Проте парамілітарні формування виявилися доволі складними в управлінні і не завжди достатньо ефективними в досягненні кінцевих цілей. Окрім того, початок активної фази АТО в липні 2014 року змістив фокус уваги з різних гібридних дій, на кшталт захоплення і утримання адміністративних будівель, на необхідність вести загальновійськовий бій. Як наслідок, РФ була змушена дедалі більше залучати власні регулярні військові формування, а також створювати незаконні військові формування на базі людських ресурсів тимчасово окупованих районів Донбасу. Роль парамілітарних формувань при цьому швидко почала відходити на другий план.
В умовах переходу ситуації на Донбасі до фази інтенсивних бойових дій зросла також потреба в найманцях з відповідною військовою підготовкою. Їхнім рекрутингом переважно займалися російські приватні військові компанії. Окрім вербування, ПВК виконували широке коло завдань — від обслуговування військової техніки і озброєння, ведення розвідки до безпосередньої участі в бойових діях. Схід України став для них своєрідним тренувальним майданчиком для опрацювання концепції своєї участі в локальних збройних конфліктах.
Історія приватних військових компаній Росії
Початок історії створення в Росії приватних військових компаній більшість дослідників схильна датувати 2013 роком. Воєнний конфлікт на сході України став для них першим серйозним випробовуванням. За даними СБУ, зокрема російська ПВК «Вагнер» (або Група Вагнера) брала участь у боях за Луганський аеропорт та була причетна до збиття українського Іл-76, крім того, відмітилася в боях за Дебальцівський виступ. Участь у бойових діях на території України брали не менше ніж 270 бійців цієї компанії. Всього в ПВК Вагнера може бути до 5 тисяч бійців.
Географія діяльності російських ПВК постійно розширюється. Зокрема, вони в останні роки брали активну участь у бойових діях у Сирії і Лівії, активізувалися у низці африканських країн (ЦАР, Судан).
Переваги використання нерегулярних військ
Використання приватних військових компаній дає РФ низку переваг. Перш за все, залучення підготовлених бійців, які не належать до регулярних військових формувань, дозволяє Москві заперечувати свою безпосередню участь у конфлікті. По-друге, загибель бійців ПВК у бойових діях не викликає такого суспільного резонансу, як загибель військовослужбовців регулярної армії. У такий спосіб ПВК дозволяють вести активну воєнну політику в умовах «постгероїчної» епохи. Проте підготовка бійців ПВК до ведення бойових дій високої інтенсивності може вимагати безпосередньої участі держави — насамперед у частині виділення військових полігонів для підготовки, надання озброєння і військової техніки, її обслуговування і всебічного забезпечення. Така допомога ПВК з боку держави не дозволяє на певному етапі ескалації воєнного конфлікту приховувати безпосередню участь РФ у ньому.
Росгвардія як засіб підтримання окупаційного режиму
Важлива роль у реалізації воєнної політики РФ належить військам Національної гвардії (ВНГ), які раніше були Внутрішніми військами РФ. Це державна військова організація чисельністю понад 340 тисяч осіб, призначенням якої є підтримання порядку всередині країни. За своїм воєнним потенціалом Росгвардію характеризують як «другу армію» РФ. Окрім стрілецької зброї, ВНГ мають значну кількість важкого озброєння і техніки, серед якого бронеавтомобілі, бронетранспортери та бойові машини піхоти; патрульні та протидиверсійні катери; артилерійські системи великих калібрів; військово-транспортні літаки; транспортно-бойові та бойові вертольоти тощо. Відомі випадки залучення ВНГ РФ до конфліктів за межами Росії, зокрема на Донбасі. Йдеться і про участь Окремої дивізії оперативного призначення імені Ф.Е. Дзержинського в ліквідації банд бойовиків, діяльність яких не задовольняла російське керівництво у псевдореспубліках Донбасу. Цей факт приводить до висновку, що у випадку повномасштабної агресії проти України ВНГ РФ можуть залучатися до підтримання окупаційного порядку на захоплених територіях, боротьби з військами територіальної оборони України та рухом опору. Законодавство Росії цього не виключає.
Підготував Олександр Козубенко
