Це черговий симптом. Симптом системного виснаження, деградації управління і повного ігнорування базових потреб людини у війні. За даними, які українська…
Сьогодні минає 23 роки відтоді, як не стало відомої американської співачки українського походження Квітки Цісик. Найдорожча у США виконавиця рекламних роликів (концерн «Форд Моторс» дарував їй автомобілі), володарка премії «Оскар» за «найкращу пісню в кіно» здійснила мрію свого життя: записала два альбоми українських пісень «Пісні з України» та «Два кольори».
Донька українських емігрантів в Америці любила Україну всією душею. В єдиному відеоінтерв’ю з Цісик українською, яку записав на той час керівник музичного ансамблю «Червона рута» Олександр Горностай, вона зазначила, що знала багато виконань українського фолку в США, однак — жодного з хорошим технічним рівнем. Тому на своїх музичних альбомах співачка коштів не економила — заплатила (попри їхню некомерційність) із власного гаманця близько 200 тисяч доларів. Їй акомпанували найкращі музиканти Нью-Йорка. Так розпочиналась в Америці історія української пісні! Однак головна цінність подарунку Квітки Цісик не в «техніці», а передусім у феномені відгуку на її пісні українців. У дивний спосіб американка, яка лише один раз була на українській землі (у колишньому Союзі її творчість заборонили через стрілецькі пісні в репертуарі), змогла так доторкнутися до струн душі народу, що ми одразу ж упізнаємо в ній… нашу, рідну. Багатство світла, простору й щедрість творчості Квітки Цісик — неперевершені! Вона казала: «Я хочу вплести свій голос у розшарпане полотно українства». І ці її слова стали пророчими.
У 2014–2015 роках мені довелось брати участь в АТО і за функціональними обов’язками чимало спілкуватися з місцевими мешканцями. Якось у молодіжному колі в Краматорську розгорілась гостра дискусія: нам закидали немало-небагато… відсутність українського мистецтва. Ось, мовляв, російське — то інша справа: і відоме, і популярне! Подивований такою, м’яко кажучи, вульгарною оцінкою, я підійшов до комп’ютера і швидко набрав назву улюбленої пісні. Коли з великого екрана плазми зазвучали перші акорди пісні «Я піду в далекі гори» у виконанні Квітки Цісик, присутні, немов завмерли — музика і голос співачки їх просто зачарували. Відгук аудиторії не примусив себе чекати: «Чому раніш нам цього не давали? Чому цього не знаємо?». А коли краматорські хлопці й дівчата почули історію американки, яка самотужки вивчила українську і всім серцем закохалася в українську народну пісню, враження помножилося втричі. Далі були інші міста та села сходу України — Сєвєродонецьк, Рубіжне, Попасна, Трьохізбенка. Історія повторювалася. Пісні Квітки Цісик воювали за Україну! Її велична місія нині реалізована, дарма, що самій співачці так і не вдалося побувати в Україні з масштабним концертним турне — завадила важка хвороба (не дожила п’яти днів до свого 45-річчя).
У 1990-му україномовні альбоми Квітки Цісик номіновані на премію «Греммі» в категорії «сучасний фолк». Але українським чиновникам було не до великих здобутків американської ентузіастки. І це теж гірка правда, з якої варто винести урок.
Утім, сама Квітка мріяла заспівати наживо для українського слухача. Її слова в інтерв’ю Олександру Горностаю звучать, немов свідчення: «Я б дуже хотіла, і ми вже почали говорити, щоб приїхати з концертом в Україну. Я планую концерт в Україні. Мій чоловік на вушко вже нашіптує, що вже час на третю плиту (альбом)…»
Організатор українсько-американського проєкту «Незабутня Квітка» Алекс Гутмахер примушує замислитися: «Я вам скажу щиро, в Америці ім’я володарки Оскара Квітки Цісик уже майже забули. Пам’ятають ті, хто знав особисто, і українська громада… Але ж вона українка, народжена у США, яка була великою патріоткою України!». Втішає, що завдяки небайдужим у Києві є вулиця Квітки Цісик, у Львові є музей Квітки Цісик, є фільм про Квітку Цісик, є Міжнародний конкурс українського романсу імені Квітки Цісик. Пам’ятаймо своїх героїв!
