Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Морпіхові Богдану Гиричу лише 22, але за плечима цього кремезного, під два метри зросту, чоловіка з виразними блакитними очима солідний військовий досвід, поранення та… нагорода «Поет року».
Богдан — поет, прозаїк і публіцист. Військовий розповів АрміяInform про творчість і військову службу, про те, де шукає натхнення, а також поділився планами на майбутнє.
Богдан уже третій рік проходить службу в окремому батальйоні морської піхоти. Юнаком він навчався у ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені І. Харитоненка в м. Суми. Саме там народились перші твори хлопця.
— Почав писати під час самопідготовки в ліцеї. Показав друзям, їм сподобалося, як і викладачам. Згодом почав викладати вірші в соціальних мережах, позначаючи митців, аби вони їх оцінили. Так згодом одна з них, редактор видавництва «Лілія» Лілія Стасюк, запропонувала опублікувати мої роботи, — пригадує морпіх.
Але найбільшою винагородою та символом визнання його творчості для Богдана стала номінація «Поет року», яку чоловік отримав у 2018 році в Дніпрі.
— Це доволі серйозний конкурс, в якому брали участь багато учасників, чиї роботи судило суворе журі. Я не розраховував на перемогу й був доволі здивований, коли став лауреатом, посівши друге місце.
Згодом Богдан познайомився з українським письменником і добровольцем Василем Піддубним. В одній з його частин трилогії «Слово про війну» вийшло й оповідання Гирича. Це була історія українського десантника, який боронив ДАП. Він був закоханий в дівчину, яка виявилася прихильницею бойовиків.
Після закінчення військового ліцею Богдан вступив до Університету внутрішніх справ. Провчившись там один рік, вирішив, що маючи початкові військові навики, може використати їх на благо Україні. Для проходження служби обрав морську піхоту. Чоловік ділиться, що передусім тут йому сподобалися почуття братерства, дисципліна та порядок. Вважає, що його батальйон один з найпідготовленіших підрозділів ЗСУ.
Під час виконання завдань у районі проведення ООС військовий дістав тяжке поранення з підствольного гранатомета. Тепер як пам’ять про цю підступну війну чоловік носить у тілі три осколки.
Нині, коли батальйон повернувся на місце постійної дислокації, чоловік розмірковує над написанням книги. Її робоча назва «Щоденник морпіха».
— Я хочу написати твір про бойові дії, в яких брав участь сам. Це буде проза від першої особи. Благо, є ідеї та матеріали для написання.
Але пише митець не тільки про війну.
— Звичайно, є твори про кохання і цивільна лірика. Писав я навіть дитячі казки. Надихає музика, природа й цікаві люди, на яких можу рівнятися. Буває таке, що серед ночі прокидаюся й у голові майже готовий твір. Тоді я просто записую його в блокнот.
Але все ж таки воєнна тематика — найближча до душі Богдана. Чоловік розповідає, що в тих рядках він намагається донести до читача свої почуття та те, що відчуває будь-який військовий на передовій під час ворожих обстрілів або втрачаючи побратимів…
Нещодавно ім’я Богдана Гирича стало відоме й за межами України. Ще минулої весни йому запропонували написати матеріал для журналу The Ukrainian: Life and Culture. Це англомовний журнал для громадян США про життя українців, який друкують у Вашингтоні. Морпіх написав про свій батальйон і побратимів, а також про Маріуполь, в якому він проходить службу. До речі, автором фото до статті також був Богдан, адже другим захопленням після поезії та публіцистики у чоловіка є повітряна фотозйомка.
А наприкінці нашої зустрічі чоловік поділився рядками, які присвятив своєму батальйонові.
Сонце по морю ховає сліди,
Спить Маріуполь у зорях краси,
А десь за місцем йде дужий бій,
Де громом лютує війни буревій,
Там кулі свистячі під крик і вогонь
Напруга стікає потом із скронь.
Там наші хлопці, піхота морська,
Сили ворожі знищить до тла,
Їм не властива тривога і страх,
Хоч тернистим буває усіяний шлях,
Хоч часто буває — сил вже нема,
Морпіх не здається, його море трима,
Морпіх — він на суші, в повітрі, воді,
Брата не кине у горі, в біді,
Народу він служить і вірний завжди,
Його море сховає у сильні шторми,
А буря сховає від грому й гроз,
Земля як зігріє у лютий мороз,
І кожен морпіх — то нескорений птах,
Морська піхота — назавжди в серцях.
