«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
Украй важливо прискорювати реформування ОПК, яке багато в чому залежить від ухвалення ВР законопроєкту № 3822.
Чи готовий вітчизняний оборонно-промисловий комплекс до війн майбутнього? Чи зможе він забезпечити наші Збройні Сили необхідними для цього озброєнням та військовою технікою? Як перестрибнути прірву, що утворилася за десятиліття відсутності необхідних реформ і недофінансування в державній частині ОПК?
Над відповідями на ці запитання, що одночасно стосуються технологій, економіки, права та світогляду, розмірковував Юрій Гусєв. Текст опублікував Укрінформ.
Ми бачимо, що зброя стає дедалі більш технологічною, розумною. На місце людини приходять алгоритми. Роботи вже б’ються поруч з нами та проти нас. Такі бурхливі зміни потребують глобального переосмислення філософії української оборонки, яка, на жаль, поки що перебуває в міцних обіймах радянського минулого.
Я би порівняв ситуацію, яка роками панувала у вітчизняному ОПК, із системою укріплень, побудованою напередодні Другої світової війни, але з огляду на реалії Першої світової. Начебто є непогане озброєння, досить міцні мури, система зв’язку та життєзабезпечення. Але коли розпочався бій, стало зрозуміло, що укріплення не витримують обстрілу з новітніх гармат, зброя гарнізону не здатна пробити броню ворожих танків, а половину запасу набоїв хтось розікрав ще до війни.
В українському ОПК ситуація схожа. Нехтування інноваціями, хронічний брак коштів та корупція, наче іржа, тривалий час роз’їдали нашу оборонку. Накопичилися фундаментальні проблеми, які глобально гальмують подальший розвиток оборонно-промислового комплексу в цілому, й Укроборонпрому зокрема.
- Держава й досі немає оновленої стратегії розвитку ОПК і низки інших стратегічних документів, що дають розуміння перспективи, сприяють ефективному довгостроковому плануванню виробництва, інвестицій та розстановці пріоритетів. Відсутній маяк, на світло якого має орієнтуватися український оборонно-промисловий комплекс.
- Підприємства Концерну перевантажені надлишковими територіями та майном. Наші промислові площі становлять понад 11 млн м2, але стільки нам не потрібно. Водночас витрати на утримання ніхто не скасовував і це, безумовно, негативно позначається на собівартості продукції та загальному економічному стані підприємств.
- Брак інвестицій у науково-дослідну роботу. Порівняти кошти, які спрямовують у цей напрямок у нас і в розвинутих країнах — це все одно, що порівняти рибальський човник з авіаносцем. Мізерне фінансування не дає змоги наповнювати портфель перспективної продукції, яка цікавить міжнародний ринок.
- Відсутність достатніх коштів для модернізації виробництва. Погодьтеся, неможливо створювати сучасну зброю на обладнанні, яке пам’ятає ще радянські часи та зношене приблизно на 80%.
- Високий середній вік (54 роки) наших працівників і відтік талантів. Це стримує розвиток підприємств і негативно впливає на конкурентоспроможність їхньої продукції.
І це далеко не весь перелік негараздів.
Час розгрібати ці авгієві стайні, відійти від застарілої економічної та організаційної моделі Укроборонпрому, змінити саму філософію нашого ОПК.
Концерн має еволюціонувати, обравши нові сенси існування, модель організації, філософію взаємодії з клієнтом та принципи партнерства з приватними компаніями. Необхідно отримати доступ до капіталу, підтримувати розвиток людських талантів і докорінно змінити ставлення до інновацій.
Тому нам вкрай важливо прискорювати власне реформування, яке багато в чому залежить від ухвалення Верховною Радою у другому читанні законопроєкту № 3822.
