З 6 по 14 липня в Азовському морі було уражено 116 суден так званого тіньового флоту рф, розповів командувач СБС…
Сьогодні виповнюється 130 років від дня народження талановитого українського актора, режисера і педагога Амвросія Бучми. За 50 років акторської кар’єри «взірець соцреалізму» зіграв 32 ролі в кіно й понад 300 ролей на театральній сцені.
Заснув у батькових обіймах, а коли прокинувся, батько був мертвий
Амвросій Бучма (близькі його називали Бронеком) народився у Львові 14 березня 1891 року. Він був дев’ятою і останньою дитиною в сім’ї. Вижили лише він і старша сестра Ольга. Батько — стрілочник і сторож на залізниці, перед тим — шкільний учитель. Мати — праля. Їхня хата стояла під горою біля собору Святого Юра. Бронек змалку в дитячих забавах дуже любив уявляти себе директором театру. Сам навчився грати на батьковій скрипці, навіть дещо цим заробляв.
Бронек відмінно закінчив початкову чотирикласну школу. Потім його віддали в єдину у Львові українську гімназію. Там він якось влаштував цирк: пройшовся карнизом третього поверху. За це його виключили з гімназії. Батько так образився, що не розмовляв з ним понад рік, навіть не помічав. Хлопець мучився цим.
Коли батько тяжко захворів на запалення легенів, то покликав до себе сина, і вони нарешті помирилися. Бучма згодом згадував: стомлений радощами примирення, він заснув у батькових обіймах, а коли прокинувся, батько був уже мертвий.
Подібних обіймів зі смертю йому довелося пережити чимало. Під час Першої світової, приміром, він, вояк австрійської армії, стояв на варті біля камери, де сидів його двоюрідний брат Яцьо Бучма. Його засудили до страти і згодом таки розстріляли.
Самого Амвросія Бучму, хворого на лихоманку, одного разу викинули з поїзда, бо вважали мертвим. За різними спогадами, йому двічі вдалося дивом урятуватися від розстрілу. Може, тому в кіно й театрі він вражаюче грав людей, що стоять на порозі смерті: терориста Каляєва у виставі «Пролог», Гордія Ярощука у фільмі «Нічний візник» (1928), агронома Лещука у стрічці «Подвиг розвідника» (1947).
Першою була роль старого лакея
На сцену українського театру товариства «Руська бесіда» у Львові Амвросій Бучма прийшов у 16 років. Його директор Йосип Стадник умів усе. Міг одночасно перекладати п’єсу й рахувати продані квитки. Бувало, сам підмітав сцену перед виставою. Знав усі ролі репертуару й міг у разі потреби замінити будь-якого артиста.
Кумиром юного Бронека Бучми був актор Василь Юрчак. Він вивчив напам’ять усі м’язи свого обличчя — бо ніс, губи, вилиці й навіть вуха говорять не менше, ніж слова. Бучма запам’ятав: якось Юрчакові дали грати Пузиря в п’єсі «Хазяїн» Івана Карпенка-Карого. Той сказав:
— Звідки маю знати, як його грати — я ж не був мільйонером!
— Ти актор, от і мусиш грати навіть чорта, хоч у пеклі й не був! — відповів Стадник.
Багато років потому Бучма грав Пузиря в театрі «Березіль». У фіналі вистави хворого Пузиря вносили в кімнату і, не знаючи куди подіти, клали на рояль. А він рвався до роботи, не хотів лежати і злазив з рояля — чобітьми по клавішах. Такої ремарки в Карпенка-Карого немає. Цей момент режисер вигадав спеціально для Бучми — мало хто, окрім нього, міг би зіграти це переконливо.
Першу роль він отримав 1908-го — старого лакея у п’єсі Карпенка-Карого «Батькова казка». У п’єсі лише ремарка: «Вносять самовар». Навіть незрозуміло, хто вносить.
— Де ж тут роль? — спитав Бучма.
— Зробиш роль — буде роль, не зробиш — не буде! — відрубав Стадник.
17-річний Бронек так зіграв цього безсловесного старого лакея з самоваром, що публіка викликала його на «біс». Після цього Стадник йому сказав:
— Вибирай, що хочеш, тільки скажи, куди тебе більше тягне — до комедії чи трагедії?
— Я досі не знаю, як відповісти на це запитання, — говорив Бучма 40 років потому.
За 5 хвилин трагічного мовчання отримав премію
У всіх епізодах Амвросій Бучма працював без дублера. Любив коней і вмів знайти з ними спільну мову. У німому фільмі Георгія Тасіна «Нічний візник» грав Гордія Ярощука — старого одеського візника. Мимоволі він стає винуватцем загибелі своєї доньки-підпільниці від рук денікінських офіцерів. Потім везе одного з тих офіцерів і спрямовує фаетон у прірву.
Катастрофу фаетона знімали натурально — кінь і візок стрімголов летіли з потьомкінських сходів. Бучма вискакував із візка на ходу, як справжній акробат. За цю роль одеські візники якось влаштували йому цілий парад. Із вокзалу до готелю в передньому фаетоні їхав Бучма, у другому — його валіза, а решта візників вишикувалися в довжелезний почесний ескорт.
У німому фільмі Олександра Довженка «Арсенал» (1928) Бучма грав німецького солдата, отруєного звеселяючим газом. Солдат сміється, доки не вмирає від реготу. Цей кінокадр із Бучмою помістили на обкладинці першого радянського видання книги Ремарка «На західному фронті без змін». У фільмі «П’ять наречених» (1929) мав дві різні ролі: божевільного Йоселе і мудрого Ґейзера. Хоч вони зустрічалися в одному кадрі, годі було розпізнати одного виконавця.
У повоєнному спектаклі «Макар Діброва» за п’єсою Корнійчука він грав старого шахтаря, якому приносять прострелений піджак сина, загиблого від рук німців. У Корнійчука в цьому місці був величезний монолог на дві сторінки. Бучма казав драматургові на репетиціях:
— Сашко, я не можу це вимовити, нумо скоротім.
Потроху від монологу лишилася 5-хвилинна пауза і три слова:
— Сину мій, сину…
Промовляв ці два слова так, що зал ридав. За цю роль — власне, за 5 хвилин трагічного мовчання — Бучма отримав у 1949-му свою другу Сталінську премію.
На схилі віку казав, що за життя заново починав бути артистом не менше чотирьох разів
Уперше — в дитинстві, удруге — в «Руській бесіді», потім — у театрі «Березіль», а після арешту Курбаса — у театрі соцреалізму. Самого його вважали взірцем цього самого соцреалізму. Були ролі — як-от Микола в «Украденому щасті» й Макар у «Макарі Діброві», що їх Бучма грав не лише в театрі імені Франка, а й у виставах обласних театрів Запоріжжя, Херсона, Миколаєва, Одеси, Луцька. Це звалося «передавати передовий досвід».
На гастролях у Польщі його якось запитали, що ж то таке — метод соціалістичного реалізму.
— Ви бачили, як я граю? Ото він і є, — відповів він не без іронії.
