Саме цей бомбардувальник є носієм ракет типу Х-22, якими країна 404 постійно обстрілює Україну. Традиційно, АрміяInform дізналася, як на болотах…
Стратегія національної безпеки України, ухвалена торік у вересні, побудована на трьох основних засадах: стримуванні, залученні і стійкості. Стримування — розвиток оборонного і безпекового потенціалу для зменшення ймовірності розширення збройної агресії. Залучення — збереження й зміцнення міжнародної підтримки. І саме про розбудову національної системи стійкості ведемо розмову із завідувачкою відділу проблем стратегічного планування центру безпекових досліджень Національного інституту стратегічних досліджень, кандидаткою економічних наук Ольгою Резніковою.
Що дозволяє вистояти у кризових обставинах
— Ольго Олександрівно, дедалі частіше в наших стратегічних і програмних документах згадують таке поняття, як стійкість. Проте, я ніде не зустрічав офіційного (затвердженого законодавчо) визначення «національної стійкості». Можете прояснити ситуацію?
— Я досліджую питання розбудови національної стійкості, починаючи з 2012 року. Перш ніж розробляти конкретні рекомендації для нашої країни, важливо зрозуміти, що це за феномен і як працює в інших державах. Загалом, формування концепту стійкості розпочалося давно, а набуття ним міждисциплінарного характеру і поширення на сферу безпекових досліджень відбулося в минулому столітті. Просто ця тема не була досі такою популярною і навіть модною, як нині.
Низка стратегічних і програмних документів держави, зокрема Стратегія національної безпеки України, Річна національна програма під егідою Комісії Україна — НАТО на 2020 рік, Державна стратегія регіонального розвитку на
2021–2027 роки, до розробки яких наш Інститут має безпосередній стосунок, визначили пріоритетними завдання розбудови національної системи стійкості. Водночас законодавство у царині забезпечення національної стійкості в Україні не сформоване, тому існує проблема термінологічно-концептуальної невизначеності і це неабияк ускладнює реалізацію поставлених завдань. Ми в Інституті розробили низку аналітичних документів, які дають відповіді на ці складні питання.
Поняття «стійкість» досить багатогранне і використовується в різних сферах і має різні відтінки. Багатьом добре знайомі такі словосполучення, як «корозійна стійкість металу», «стійкість будівлі», «психологічна стійкість людини». Зростання рівня глобальних загроз в екології, зміні клімату спричинило потребу шукати нові шляхи убезпечення від природних катастроф, забезпечення життєдіяльності в кризових умовах. Відтоді заговорили про стійкість екосистеми й інфраструктури. Згодом спектр загроз як для держав, так і людей, лише розширювався. На порядок денний вийшли завдання розбудови стійкості держави і суспільства до терористичної загрози й інформаційних атак, комп’ютерних систем — до хакерства, стійкості фінансової системи, а зрештою — національної стійкості.
У кожному з цих словосполучень є поняття «стійкість», але воно асоціюється із зовсім різними, часто непоєднаними між собою процесами. А що ж спільного у всіх цих випадках? Узагальнено стійкість характеризує реакцію об’єкта на певні зовнішні впливи, здатність адаптуватися до їхньої дії без значної втрати функціоналу. Яке це має значення для держави і її населення? Набуття такої характеристики, як стійкість, дозволяє державі й суспільству ефективно протидіяти загрозам будь-якого походження і характеру, адаптуватись до різких і непередбачуваних змін безпекового середовища, підтримувати стале функціонування до, під час і після кризи, швидко відновлюватися до бажаної рівноваги. Простіше кажучи, це дозволяє вистояти (іноді — вижити) в дуже складних (кризових) обставинах, яких не можна уникнути. Тут і проявляється різниця між безпекою і стійкістю: якщо ми не здолали загрозу — ми в небезпеці, а якщо загрозу неможливо здолати повністю або вона неминуча, чи має довготривалий характер — маємо вистояти і зазнати якомога менше втрат.
Стійкість суспільства потребує передусім його консолідації
— І за рахунок чого досягається такий результат?
— Передусім слід зазначити необхідність забезпечення належного рівня готовності держави і суспільства до реагування на будь-які загрози й небезпеки, своєчасне виявлення уразливості, яка послаблює безпековий потенціал, ефективного кризового менеджменту та механізмів взаємодії на всіх рівнях, створення необхідних резервів, альтернативних стратегій і планів дій, впровадження універсальних протоколів узгодження тощо. Все, про що йдеться, і становить основу системи забезпечення національної стійкості, а простіше — національної системи стійкості. Така система — комплексний механізм взаємодії органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадянського суспільства та цілеспрямованих дій, методів, чинників і механізмів, які гарантують збереження безпеки, безперервності функціонування основних сфер життєдіяльності суспільства і держави до, під час та після кризи.
— Якщо можна, наведіть приклади…
— Зрозуміло: не можна виключити з життя, наприклад, природні катастрофи (повені, посухи, землетруси) або назавжди і повністю подолати тероризм. Але можна якомога краще підготуватися до відповідних загроз і надзвичайних ситуацій, щоб втрат від них було якнайменше, а відновлення після криз відбувалося якнайшвидше.
Як прості й зрозумілі приклади дії механізмів забезпечення стійкості можна навести встановлення резервних дизельних генераторів або бойлерів, які дають підприємствам і домогосподарствам змогу пережити перебої з постачанням електроенергії та гарячої води без зупинення виробничого циклу чи значного погіршення умов життєдіяльності. В умовах пандемії COVID-19 більш стійкими виявилися ті підприємства, які змогли швидко перейти на дистанційний режим роботи. Слід визначити, що значний потенціал стійкості створювала й система цивільної оборони, яка функціонувала в СРСР. Звісно, у системі суспільних відносин забезпечення стійкості є складнішим процесом, який має враховувати історичні, культурні, економічні й інші особливості розвитку країни. Слід зауважити, що стійкість суспільства потребує передусім його консолідації.
Первинне реагування на загрозу відбувається саме на місцевому рівні. Отже, воно має бути максимально ефективним
— Чи може одна країна самостійно створити систему стійкості, скажімо так, наближену до ідеалу? Які країни в цьому сенсі найпередовіші?
— Досвід країн у цій сфері різний, вибір моделі забезпечення національної стійкості залежить від потреб держави, її належності до певних міжнародних організацій, альянсів. Так, держави-члени НАТО орієнтуються на визначені цією організацією рекомендації щодо стійкості. До речі, розвиток партнерських відносин України з Альянсом надає нам неабияку допомогу в розбудові національної стійкості. Для України особливо цікавий досвід Великої Британії і Нідерландів, у яких дуже добре налагоджено систему взаємодії органів державної й місцевої влади, бізнесу, громадянського суспільства як під час забезпечення готовності, так і на етапах реагування на загрози, надзвичайні ситуації, та післякризового відновлення. Там функціонують багаторівневі системи оцінки ризиків і спроможностей, які дозволяють своєчасно виявляти загрози й уразливості. Значну увагу вони приділяють забезпеченню стійкості місцевих громад і регіонів, оскільки первинне реагування на загрозу відбувається саме на місцевому рівні. Отже, має бути максимально ефективним. У Новій Зеландії принципи стійкості повністю імплементовані в систему національної безпеки, що робить її ефективною. У більшості країн основний акцент у темі забезпечення національної стійкості робиться на забезпеченні цивільного захисту населення і безпеці об’єктів критичної інфраструктури, та військово-цивільному співробітництві. Нині відповідні механізми і практики активно використовують США, Канада, Ізраїль, Японія, Латвія, Литва й інші країни. Естонія відома як країна, що налагодила ефективну систему кібербезпеки і продовжує розвивати механізми стійкості до інформаційних впливів. Вивчення досвіду цих країн дозволяє нам імплементувати найкращі практики, які довели ефективність, і удосконалювати існуючі механізми.
Немає універсальної моделі забезпечення національної стійкості, яка однаково підходить усім державам
— Створення системи стійкості — це проблеми лише країн чи над цим працюють і міжнародні організації?
— Звісно, питаннями стійкості опікуються міжнародні організації. Крім згаданої НАТО, слід зазначити, зокрема, ООН, ОЕСР. Їхній досвід і рекомендації мають особливості залежно від основної сфери діяльності. Так, метою відповідних рекомендацій Альянсу є забезпечення взаємосумісності безпекових систем держав-членів і сприяння швидкому розгортанню сил і засобів у разі проведення спільних операцій з реагування на загрози і надзвичайні ситуації й післякризового відновлення. Своєю чергою значна частина рекомендацій ОЕСР і ООН спрямована на забезпечення фінансово-економічної й організаційної стійкості, безперервності бізнес-процесів і сталого розвитку. Є і спільні риси, які характеризують розбудову національної стійкості, мають принципово важливе значення. Зокрема, це активна взаємодія представників держави й суспільства, високий рівень їхньої обізнаності щодо сутності й характеру загроз, а також заходів, у яких вони мають брати участь до, під час і після кризи або надзвичайної події.
Звісно, немає універсальної моделі забезпечення національної стійкості, яка однаково підходить усім країнам. Вибір моделі визначають національні інтереси конкретної держави і це є сферою її відповідальності. Ба більше, механізми і практики, які довели достатню ефективність в одних країнах, можуть не відповідати умовам і потребам інших.
Концепція забезпечення національної стійкості
– І все-таки, на якому етапі створення національної системи стійкості перебуває Україна?
— У Секретаріаті Кабміну завершується опрацювання проєкту Концепції забезпечення національної стійкості, що має стати базовим документом, на основі якого розроблять низку інших нормативно-правових актів з метою імплементації його положень. Цей документ запропонує загальне бачення мети створення національної системи стійкості, процесів і напрямів, які вона має охопити, принципів, на основі яких функціонуватиме, упорядкує міжвідомчу взаємодію і координацію такої діяльності, визначить нові терміни тощо. До роботи над цим проєктом залучені представники різних міністерств і відомств, Офісу Президента України, Апарату РНБОУ і нашого Інституту. У цьому складному процесі відбувається постійна міжвідомча взаємодія, яка має знайти продовження у форматі національної системи стійкості. Наш Інститут здійснює науково-методичне забезпечення процесу, наші ідеї і рекомендації з формування в Україні такої системи закладені в основу відповідної Концепції. Активно долучаються до такої роботи й іноземні експерти, зокрема, представники НАТО і держав-партнерів.
Особливе занепокоєння викликають загрози гібридного типу
— Які основні кроки зі створення системи стійкості передбачені у цій Концепції?
— Основні напрями забезпечення національної стійкості враховують не лише базові рекомендації НАТО з безперервності урядування, необхідності безперебійного функціонування систем забезпечення продовольством, водопостачання, енергопостачання, транспортних систем, комунікацій, здатності охорони здоров’я функціонувати в умовах посилених навантажень, кібербезпеки і кіберзахищеності об’єктів критичної інфраструктури, а також здатності ефективно реагувати на неконтрольоване масове переміщення людей. Як показала ситуація з протидії поширенню COVID-19, для забезпечення національної стійкості важливе значення має не лише ефективне реагування на надзвичайні ситуації, а й безперервність бізнес-процесів, фінансова й економічна стійкість, а також стійкість суспільства, зокрема, до інформаційних впливів. Ці напрями теж передбачені проєктом Концепції.
Нині перед Україною постали загрози як зовнішнього, так і внутрішнього походження. Особливе занепокоєння викликають загрози гібридного типу. Їх особливо складно виявити, оскільки вони маскуються під звичайні процеси чи прикриваються традиційними демократичними нормами і правилами (свобода слова, плюралізм, рівність). Їх скоординоване одночасне застосування в різних сферах особливо небезпечне як для держави, так і суспільства. Протидія цим загрозам потребує значних фінансових, технічних і людських ресурсів, обсяг яких обмежений для більшості країн, а надто для України, яка в останні роки зазнала відчутних територіальних, матеріальних і людських втрат.
Тому виникає питання, чи передбачає створення національної системи стійкості збільшення обсягів державного фінансування на її впровадження і утримання? Наголошу, що йдеться не про створення нової системи на порожньому місці, яка має замінити нинішню чи функціонувати водночас з нею. І не про хаотичне запровадження окремих механізмів стійкості в різних сферах, що дублюватимуть один одного. Насамперед передбачається упорядкування взаємодії існуючих і створюваних загальнодержавних систем (цивільного захисту, протидії тероризму, медичної допомоги, соцзахисту, кібербезпеки, правоохоронної, банківської), забезпечення належної співпраці й синергії сил безпеки і оборони, органів державної і місцевої влади, бізнесу та громадянського суспільства, налагодження ефективної координації такої діяльності, впровадження принципів стійкості у сфері національної безпеки.
Слід уточнити і розширити завдання міністерств, відомств у сфері забезпечення готовності, стратегічного планування, налагодження двосторонніх каналів комунікацій з бізнесом та населенням тощо. Дедалі більшого значення набуватимуть постійно діючі робочі групи, комісії й інші формати міжвідомчої взаємодії різних рівнів, у рамках яких обговорюватимуть питання оцінювання ризиків, виявлення загроз і уразливостей, спільного реагування на загрози, формування планів узгоджених дій. Доцільно створити в Україні урядовий координаційний орган забезпечення національної стійкості, національного центру оцінювання ризиків і спроможностей. Формат і порядок створення таких структур нині є предметом обговорення.
Проте формування національної системи стійкості — це історія не про створення нових державних органів і установ, а про зміну мислення, вихід за межі стереотипів, відповідальність, взаємодопомогу, консолідацію суспільства і спільну протидію загрозам широкого спектра. Хочеться вірити, що ця історія буде частиною історії успіху нашої країни.
