Палата представників США на чолі зі спікером Джонсоном багато місяців до цього її блокувала, проте, зрештою, 20 квітня таки ухвалила довгоочікуване рішення. Тепер, після розгляду…
Щоб дістатись до необхідного місця нам довелось скористатись човном. Гребли швидко, наскільки це можливо за такої сильної течії.
На березі біля дерев’яного саморобного пірса нас зустрічає табличка «Вас вітає порт Техас» та командир взводу старший лейтенант Олександр. Разом з ним починаємо оглядати «господарство» десантників. Спочатку він завів на кухню — добротний і просторий бліндаж, на поличках акуратно розкладені продукти. Відчувається, що господар тут досить акуратна і хазяйновита людина. На все приміщення поширюється аромат від борщу.
Рухаємось до позицій. На спортивному майданчику тренується військовий — це Роман з Рівненщини. Хлопець вже два роки в підрозділі, кожну вільну хвилину займається спортом, як і більшість десантників на позиції. Воно й не дивно, адже командир взводу показує в цьому приклад. Він у повному споряджені враз застрибнув на бруси і з легкістю віджався з десяток разів.
— Хлопці тут молоді і спортивні, все своїми руками обладнали. І час швидше йде, і користь для здоров’я, — каже офіцер.
Він сам на війні з перших днів, воював у добробаті МВС, згодом понад рік у «Правому секторі» під Широкиним. І ось уже майже три роки у ЗСУ. Олександр захоплюється військовою історією, з дитинства виховувався на розповідях діда (воїна УПА. — Авт.) про боротьбу за Україну.
Розташування опорника дещо специфічне, він розташований попереду основних позицій бригади. Тож і система оборони тут облаштована відповідно — основні і запасні позиції для розрахунків обладнані так, щоб вести кругову оборону. Стінки окопів обшиті дошками, вся лінія перекрита великими балками — ні тобі води, ні звичного весняного болота.
Офіцер запрошує у бліндаж — доволі просторий, затишний і зовсім не такий, які мені довелося побачити за роки війни. Зброя, шоломи, бронежилети на акуратних полицях, і все це підсвічується діодною стрічкою. Для відпочинку десантники обладнали індивідуальні спальні місця.
— «Купе-люкс» у кожного, — жартує командир відділення Ігор, високий спортивний хлопець, який якраз займався на облаштованому у проході турніку. — У нас тут змагання постійно, підтримуємо форму, а заодно і відволікаємось трішки.
Ігор — досвідчений військовий, з перших днів воював у добробаті, потім за мобілізацією в одній із мотопіхотних бригад. Звільнився, одружився, працював. Але війна вже не відпускає хлопця. Два роки тому він став десантником, пройшов навчання на курсах лідерства і наразі командує відділенням. Брав участь у міжнародних навчаннях з британськими десантниками.
— Ми не гірші за них, а за досвідом і мотивацією — точно кращі, — каже Ігор.
На стінах затишного бліндажа — звичні кожному військовому дитячі малюнки. Їх передають з ротації в ротацію, бережуть, і сотні разів вже переглядали і перечитували щирі дитячі побажання.
— Наразі тут відносно спокійно, але ми цьому не дуже радіємо. Тиша ця оманлива і розслабляє. Тому проводимо постійні тренування. Відпрацювання різних бойових ситуацій у будь-який час доби — для нас звична справа, — каже офіцер.
Прощаюсь із гостинними десантниками з відчуттям спокою та впевненості, що ці хлопці в разі ворожого наступу стримають ворога.
