Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
Сьогодні буковинці із сумом схиляють голови біля Дзвону Пам’яті на центральній площі Чернівців у пам’ять про «Народного Героя України», кавалера ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня та «Ордена святого Пантелеймона» 28-річного лейтенанта медичної служби Владислава Трепка, який загинув 6 років тому під Дебальцевим, накривши своїм тілом пораненого бійця.
Лікарем Влад вирішив стати ще у 9-му класі.
— Просто якось прийшов додому та сказав мені про це своє рішення, — пригадує його мати Ніна Миколаївна. — А згодом повідомив, що вже склав іспити та зарахований до медичного коледжу.
До своєї підліткової мрії хлопець наполегливо йшов довгих 13 років. Чотири з половиною роки вчився в коледжі, здобувши фах фельдшера, ще 6 років — в Буковинському медичному університеті, три роки інтернатури, потім магістратура. А коли почалася війна та прийшов час іти за мобілізацією на передову, молодий хірург не вагався: попри можливість взяти відстрочку через незавершену інтернатуру поїхав на Схід держави.
Батько Влада, Віталій Володимирович, пригадує, як підрозділ, у якому служив Влад, вперше накрили російські «Гради» під окупованим нині Тельмановим. Як потім, під Степанівкою, проти них кинули цілий танковий батальйон російської армії. Як після одного з обстрілів реактивною артилерією його, молодого військового лікаря зі стандартним позивним «Док», який на той час врятував уже десятки життів, самого пораненого воїни витягли з напівзруйнованого «Градами» бліндажа й евакуювали. Потім побратими казали, що відтоді «Док» завжди мав із собою гранату, аби не потрапити в полон…
А затим була зима чотирнадцятого-п’ятнадцятого років і важкі бої за Дебальцеве. 12 лютого мати Владислава дивилася новини, у яких — приголомшливий сюжет: «Сьогодні на Сході держави ворог обстріляв дві медичні машини». Материнське серце стислося й відразу відчуло біду. Так і було… у першій санітарці перевозили медикаменти, а у другій — 11 поранених, водій і супроводжувальний військовий лікар — загинули. Цим лікарем був лейтенант медслужби Владислав Трепко. Під час обстрілу він якраз надавав невідкладну медичну допомогу пораненому воїну, якого в момент влучання снаряда в машину й накрив своїм тілом. Воїн, на щастя, вижив…
Осиротіли того дня не лише мати й батько, сестра та двоє братів Героя. Він не встиг стати на весільний рушник, проте вдома на Владислава чекала кохана, Юля, з якою вони разом навчалися в медуніверситеті та з якою зустрічалися останні роки. У день загибелі Влада саме почало битися серденько його донечки. Юля все ж таки встигла розповісти коханому про те, що в них буде дитина. Доньку назвали Вікторією — на честь перемоги життя над смертю…
Поховали Владислава Трепка на Алеї Слави Центрального кладовища Чернівців. У вересні 2015 року в Чернівецькій школі № 28, рідній школі загиблого Героя, відкрили меморіальну дошку. У цій школі досі працюють батьки Владислава, вчаться двоє його племінників. А невдовзі одну з вулиць у Чернівцях назвали його ім’ям.
Сьогодні рідні та близькі «Народного Героя України» лейтенанта медичної служби Владислава Трепка, військовослужбовці, волонтери й містяни, не зважаючи на важкі погодні умови, прийшли до Дзвону Пам’яті й вшанували його подвиг…
