Саме таку неофіційну назву отримали перші в історії випробування взаємодії пілотованого літака з дроном зі штучним інтелектом в ролі напарника на авіабазі Еглін у Флориді (США)…
З майже 34 років військової служби начальник медичної частини Центрального військового клінічного санаторію «Хмільник» полковник медичної служби Валерій Мізяківський два десятиліття віддав рідній оздоровниці.
Перше знайомство з армією у Валерія Мізяківського відбулось 1982 року під час строкової служби в одній з частин колишнього Білоруського військового округу. Вже після служби, навчаючись у Вінницькому медичному інституті імені Миколи Пирогова, студент Мізяківський вирішив повернутись до армії, але вже в новій якості. На четвертому курсі навчання він перевівся на військовий факультет Саратовського медінституту за спеціальністю «Лікувальна справа». Так відбувся другий призов до армії.
Офіцерську службу лейтенант розпочав начмедом авіабази другого порядку на Кавказі. А коли Україна стала суверенною державою, не роздумуючи, написав рапорт про переведення на Батьківщину. Спочатку служив начальником медпункту вертолітної ескадрильї, потім очолив медслужбу артполку, а згодом й окремої аеромобільної бригади.
Після проходження спеціалізації з «Сімейної медицини» у Військово-медичному інституті (нині УВМА) в 1999 році отримав призначення на посаду начальника 2-го лікувального відділення військового санаторію «Хмільник».
– З тої пори оздоровниця стала для мене другим домом, – розповідає Валерій Петрович. – Прекрасний професійний колектив медиків, набуті роками унікальні методи лікування – все це мені припало до душі і я старався бути корисним санаторію. На той час до нас приїжджало чимало ветеранів афганської війни, яким ми надавали допомогу. Тоді я й гадки не мав, що через півтора десятиліття будемо ставити на ноги ще й поранених у російсько-українській війні.
У грудні 2006 року Валерій Мізяківський звільнився з військової служби і очолив медичну службу «Хмільника».
– У той період ми поступово почали відчувати, що вище керівництво не дуже переймається потребами нашого санаторію, – продовжує Валерій Петрович. – В пріоритеті були військові оздоровниці Криму, куди й спрямовувались фінансові потоки. Через проблеми з коштами довелось закрити один з корпусів, потім другий. Все це й призвело до кризової ситуації, коли в 2011 році санаторій зовсім зупинився. Численні перевірки, на жаль, здійснювались не для надання допомоги, а для пошуків «крайніх». Та завдяки новому керівникові санаторій все ж запрацював.
У 2015 році, коли на фронті бракувало досвідчених медиків, Валерій Мізяківський підписує контракт і втретє в житті знову одягає форму. Відтепер, щоб надавати допомогу нашим пораненим захисникам. Після нетривалої підготовки в навчальному центрі офіцер зайняв капітанську посаду старшого ординатора сортувально-евакуаційного відділення 59-го мобільного госпіталю. А коли прийшла команда, що в мобільну лікарську групу в Новоайдарі потрібен терапевт, Мізяківський, не роздумуючи, погоджується.
– Зранку, як правило, вів прийом, надавав допомогу бійцям з легкими пораненнями, а по обіді – формував команди на евакуацію, – ділиться враженнями від служби в зоні бойових дій Валерій Петрович. – Коли ж закінчився контракт, повернувся до рідного санаторію. На жаль, військові посади були зайняті, тому продовжив працювати цивільним завідувачем відділення.
Три роки тому звільнилась посада начальника медичної частини санаторію і Мізяківський знову призивається. Вчетверте.
– Нещодавно контракт закінчився і я підписав новий ще на два з половиною роки – до граничного віку, – говорить Валерій Петрович. – Тішить те, що останнім часом на наш санаторій знову звернули увагу. Торік були чи не рекордні поставки медичного обладнання. В лікувальному корпусі замінили старі вікна на сучасні, цього року плануємо утеплити його стіни. Ще й Командування Медичних сил виділило близько мільйона гривень – знову на нове медичного обладнання. За таких умов хочеться служити й працювати.
