Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Старшина Віталій Мушка службу в танковому батальйоні однієї з механізованих бригад розпочинав ще у 2011 році.А на війнупотрапив у травні 2014 року, коли його екіпаж у складі підрозділу відбув на Схід. Свій бойовий шлях волинянин розпочав під Мар’їнкою та Красногорівкою, і саме там Віталій та його побратими вперше реально брали участь в бойових діях.
Згодом їхній підрозділ перекинули в район Савур-Могили.Важкі бої, постійні обстріли з території РФ – все це залишило в пам’яті свій слід назавжди.
…Одному з піхотних підрозділів ворог добряче дошкуляв вогнем з лісопосадки. Командир екіпажу отримав завдання підтримати піхоту. Сержант уважно спостерігав деякий час, оцінив обстановку, а потім танкісти трішки «насипали» – в небо знявся стовп чорного диму, а згодом і полум’я.
– Мабуть, таки влучили у щось суттєве, на деякий час стало спокійніше, але згодом обстріли посилилось в декілька разів, – пригадує ті події Віталій.
Екіпажу сержанта поставили завдання висунутись у заданий район, замаскуватись, і вогнем гармати прикривати піхоту. Десь на пів дороги танк раптом добряче трусонуло – ПТУР влучив у передній лівий каток. Машина зупинилася, далі рухатися вже не могла. І одразу ж ще два постріли з гранатомета влучили в захист лобової частини. Ротний дав команду екіпажу евакуюватись, Віталій вискочив і став витягувати механіка. Той,діставши контузію, самостійно вибратись з бойової машини вже не міг. Пару хвилин знадобилось для сержанта, щоб витягти товариша. А ворог ні на мить не припиняв обстрілювати позиції…
Орденом «За мужність» III ступеня Віталій Мушка був нагороджений саме за успішні й сміливі дії в районі Савур-Могили.
