Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
Не так давно широкому загалу стало відомо, що діти донецько-луганських терористів, які загинули за кремлівські інтереси на Сході України, відтепер мають можливість навчатися не лише в містечкових, створених окупаційною адміністрацією нових чи «віджатих» і перероблених на свій лад старих військових навчальних закладах, а й у кадетських корпусах безпосередньо на території російської імперії. Історія знає чимало подібних прикладів. І, напевно, найяскравіші з них — це яничари та «Гітлерюгенд», коли дітей змалку навчали вбивати й виховували в ідеологічному спрямуванні, акцентуючи в цьому виховному процесі на образі ворога. Тільки тепер для новітнього «путінюгенду» ворогом є Україна та все українське. Хоча й — не тільки. Власне — всі, на кого вкаже Кремль, віддавши команду «фас».
Утім, варто визнати, що між згаданими історичними прикладами все-таки є певні відмінності. Адже, як відомо, яничари були слов’янськими дітьми, викраденими в ранньому дитинстві, яких османи виховували в мусульманській вірі та ненависті до невірних. «Гітлерюгенд» — навпаки, тоді нацисти піддавали ідеологічній обробці дітей своїх, а не чужинців. Сьогоднішній «путінюгенд» є своєрідним міксом цих двох течій. З одного боку, російські окупанти мають певний, хоч і, звичайно, обмежений, втім, усе ж таки чималий мобілізаційний ресурс з числа тих, хто на початку російського вторгнення в Україну щойно пішов до школи. Це дозволяє дещо знижувати рівень незадоволення самих росіян, яким вже набридло ховати своїх дітей, що гинуть у різних куточках світу, де Кремль веде свої імперські війни. З іншого боку, це — такий собі жест благородства. Благородства вовка, який дозволяє отарі овець підрости та набрати живої маси перед тим, як він приступить до трапези. А головне — від охочих, у разі схвалення рішення про розширення проєкту, відбою не буде. По-перше, діти загиблих російських посіпак змалку ненавидять усе українське, як їх виховали їхні зрадники-батьки, — їхньої провини в тому немає, втім, багато хто з них уже взяв до рук зброю та вбиває українців. Тож здобути військову освіту в навчальних закладах «нєсокрушимой і лєгєндарной, в боях познавшей радость побєд» для них — за щастя. Тим більшим щастям є просто вибратися зі злиднів, де їм під час російської окупації не пощастило зростати, — колись благополучного українського Донбасу.
Та від роздумів перейдемо до реальних фактів. Отже, що ми маємо?
Сьогодні перший набір дітей «ополченців Донбасу», як називають їх російські пропагандистські ЗМІ, вже закінчує перший рік навчання в кадетському корпусі в підмосковних Хімках. Варто зазначити, що це — не звичайна «кадетка», колишнє суворовське училище, яких на пострадянському просторі було й залишилося десятки. Це — середній загальноосвітній навчальний заклад, який курує Слідчий комітет РФ. Тобто нинішні хімкінські кадети — це завтрашні співробітники Слідкому, Росгвардії та інших каральних спецслужб Росії.
Наразі в школі-інтернаті «Кадетський корпус» у Хімках навчається поки що 10 дітей з Донбасу. Це — хлопці і дівчата підліткового віку, старшокласники. Під час навчання в юні голови українських дітей активно вбивають любов до «матєрі-родіни» в особі, звичайно, Росії, російської армії тощо. Періодично в школі-інтернаті відбуваються зустрічі дітей з російськими військовими високих звань та рангів — як правило, це офіцери й генерали, удостоєні звання «Герой Росії» за сумнівні подвиги в Чечні та Дагестані, Сирії та, про що, природно, поки що не афішується, Донбасі.
Яскравий приклад тому — один із круглих столів, що відбувся в кадетському корпусі. На ньому учні зустрілися з такими «Героями Росії», як генерал-майор Сергій Липовой, полковник Олександр Головашкін, Євген Черняєв та інші. Достатньо поцікавитися етапами біографії декількох із них, аби зрозуміти, ким ростять сьогодні українських підлітків.
Генерал-майор Сергій Липовой сьогодні очолює президію Всеросійської організації «Офіцери Росії». Він — військовий льотчик, воював в Афганістані та обох чеченських війнах, у Таджикистані, а, цілком можливо, і ще десь, командував протягом кількох років авіацією Північнокавказького прикордонного округу, що неодноразово завдавала бомбово-штурмових ударів по чеченських селах. Полковник поліції Олександр Головашкін також брав участь у багатьох каральних операціях у Чечні та Дагестані, за що й отримав золоту зірку. До речі, саме він був призначений Кремлем куратором навчання в кадетських корпусах РФ дітей з окупованого Росією Донбасу.
На одне з чергових російських свят до хімкінської кадетки завітала так звана дитячий омбудсмен так званої ДНР Елеонора Федоренко. До війни — вчителька одного з донецьких ПТУ, вона вже в чотирнадцятому стала активною учасницею антиукраїнського терористичного руху та зробила неабияку кар’єру в терористичній квазіреспубліці — від практичного психолога Донецького центру професійно-технічної освіти № 115 зросла до «начальника відділу інформаційної політики МОН ДНР» та «радника глави ДНР з прав дитини». Активна пособниця терористів також є членкинею так званої Спеціальної комісії з фіксації та збору доказів воєнних злочинів української влади в Донбасі. Словом, у «Миротворця», у базі якого терористична омбудсменка є з перших днів існування сайту, зібрано чимало доказів її зради та провини.
Хімки — лише перша ластівка. Кремль уже розглядає можливість підготовки майбутніх яничарів, силами яких планує в подальшому воювати з Україною, і в інших напіввійськових та військових навчальних закладах імперії. Так, для дітей донецьких та луганських терористів були організовані екскурсії до низки інших кадетських корпусів, зокрема — в Кронштадт. 11–12-річні донецькі діти відвідали «місто військової слави Кронштадт», де їм вкотре розповіли про «славу русского оружія» та пропагували вступати до лав російського ВМФ через навчання в морському кадетському корпусі.
Про російську методику виховання дітей з окупованих країн та територій можна писати ще багато. Не згадані тут і численні військові школи та училища, створені країною-агресором та за її сприяння безпосередньо на окупованій території, а їх чимало. Це — і «Донецьке ВОКУ», і «Донецька академія внутрішніх справ», і «Військовий ліцей імені Берегового», і донецька «школа № 4 — Кадетський корпус імені Захарченко» (уявіть собі, є навіть такий (!), і «Луганська академія внутрішніх справ», у якій навіть видають російські поліцейські дипломи, і чимало інших навчальних закладів. Звичайно, діти, які лишилися сиротами й потрапили до воєнізованих шкіл-інтернатів чи були відправлені до таких навчальних закладів зрадниками-батьками, не можуть нести відповідальність за злочини батьків. Не можуть, допоки не візьмуть до рук зброю та не спрямують її в бік своїх співвітчизників, громадян України. Тоді вони стануть злочинцями й відповідатимуть як за українським, так і за міжнародним кримінальним законодавством.
Ось так роками російська воєнно-гібридна машина ліпить з українців східних областей (а коли вдається — задурманює голови й не лише їм) ворогів України, а віднедавна вже виховує їх з малих років. Адже тим, хто нині їздить на екскурсії до російських кадетських корпусів та планується до навчання там, на початку так званої «русскої весни» було лишень 4–5 рочків…
