Досі навколо станції існує 30-кілометрова зона відчуження. Унаслідок аварії близько 5 млн гектарів земель виведено із сільськогосподарського користування. Досі людство стикається з наслідками цієї аварії….
Наприкінці минулого року начальника клініки нейрохірургії та неврології Військово-медичного клінічного центру Західного регіону полковника медичної служби Олександра Алєксєєва призначено головним нейрохірургом ЗС України.
Якою є спільнота військових нейрохірургів, з якими викликами вона стикається нині, на чому варто сфокусуватися найближчим часом і, насамкінець, як стати головним нейрохірургом? Відповіді на ці та інші запитання — у розмові з Олександром Алєксєєвим між операціями.
«Ми маємо сучасне обладнання, яке дозволяє виконувати хірургічні втручання найвищої складності»
— Що являє собою спільнота військових нейрохірургів, яку ви віднедавна очолюєте?
— Нині Збройні Сили України налічують близько двадцяти військових нейрохірургів. Вони працюють у відділеннях і клініках Військово-медичних клінічних центрів у Львові, Одесі, Вінниці, Харкові та в Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь» у Києві. Також нейрохірургічне відділення починає працювати у військовому госпіталі в Дніпрі. Ми всі добре знаємо один одного. Постійно обмінюємося своїм досвідом на зборах та конференціях. Активно співпрацюємо з нашими цивільними колегами, які працюють у містах, де розташовані наші центри, та в областях поблизу району бойових дій.
У нас чималий досвід, яким ми постійно залюбки ділимося. Свого часу попередній начальник клініки полковник медичної служби Іван Богдан в результаті змін в організаційно-штатній структурі втілив у життя модель клініки нейрохірургії і неврології ВМКЦ Західного регіону, яка наразі ефективно працює. В її структурі — відділення нейрохірургії, неврології, ангіоневрології та нейрореанімації. Такий формат дозволяє ефективно надавати всю спеціалізовану допомогу в одній клініці та охоплювати весь спектр неврологічних хворих. Цей досвід організації роботи клініки запозичають і наші цивільні колеги.
Рівень підготовки військових нейрохірургів дозволяє практично в повному об’ємі надавати весь спектр спеціалізованої нейрохірургічної допомоги військовослужбовцям.
Також ми надаємо медичні послуги цивільним пацієнтам. Це дозволяє військовим нейрохірургам мати постійну практику виконання всіх видів нейрохірургічних втручань. Військові нейрохірурги — не лише практики, а й науковці. У наших лавах — професор кафедри УВМА, два доктори медичних наук, три кандидати медичних наук.
Переважна більшість відділень забезпечена сучасним обладнанням для проведення хірургічних втручань на високому рівні. Наприклад, ми маємо на оснащенні ультразвукові деструктори для видалення пухлин головного і спинного мозку, сучасний ангіограф, краніотоми, діатермокоагуляційні комплекси, мікроскопи, які дозволяють виконувати хірургічні втручання найвищої складності.
— З якими викликами нині стикається військова нейрохірургія?
— Звичайно, головний наш виклик — війна на сході країни. У 2014 році під час активних бойових дій військові нейрохірурги мали дуже багато роботи. Тепер менше осколкових поранень, бо важка артилерія відведена. Натомість працюють снайпери, які ціляться в життєво важливі органи, зокрема і в голову. Без перебільшення, наш святий обов’язок — рятувати таких поранених. Уже маємо нові знання й досвід лікування бойової травми на різних етапах евакуації, який постійно вдосконалюємо. Кожний такий хворий для нейрохірурга — це особистий бій на медичному фронті. Ця лінія медичного фронту пролягає за тисячу кілометрів від передової, але боротьба від того не стає менш складною, а іноді буває й навіть більш складною і важливою. Ціна найвища — життя і здоров’я пораненого та хворого.
«Будь-яка найдорожча техніка без підготовленого хірурга лише предмет інтер’єру операційної»
— Якими Ви бачите Ваші головні завдання на посту головного нейрохірурга Збройних Сил України?
— Моє завдання — взяти найкраще з минулого, проаналізувати й покращити нинішню ситуацію та створити всі умови для ефективної роботи наших наступників. Отже, насамперед маємо забезпечити спадкоємність поколінь нейрохірургів, передавати досвід наступному поколінню, давати молодим лікарям можливість проявляти ініціативу, працювати, навчатися, зокрема і за кордоном.
Друге завдання — впровадження найновішого устаткування. Нейрохірургія — високотехнологічна галузь медицини. У взаємодії з головним хірургом ЗС України, з Командуванням Медичних сил Збройних Сил України маємо йти в ногу з часом і оновлювати та опановувати нове нейрохірургічне обладнання та технології. Нині наші потреби в сучасному обладнанні, розхідних матеріалах та в медикаментозному забезпеченні переважно задовольняються. Але ми прагнемо більшого і сучаснішого. Від цього залежить життя військовослужбовців з травмами та захворюваннями нервової системи. Водночас будь-яка найдорожча техніка без підготовленого хірурга залишатиметься лише предметом інтер’єру операційної.
«Упродовж року в нашій клініці в середньому відбувається близько 600–700 операцій»
— Наскільки важко виконувати операції на головному і спинному мозку? Що переживає нейрохірург під час відповідальних операцій?
— Результат залежить не лише від роботи хірурга, а й від усіх медичних працівників, починаючи від молодшої медичної сестри. Нейрохірург сконцентрований на операції, асистенти допомагають йому не випустити з уваги інші важливі чинники, що можуть вплинути на перебіг втручання. Впродовж року в нашій клініці в середньому проводиться близько 600–700 операцій, з них 60–65 відсотків вищої складності. Нейрохірург має залишити все за порогом операційної і сконцентруватися лише на операції. Хвилювання — поганий помічник в операційній, самовпевненість — ще гірший. Це велике фізичне навантаження, активізація всіх зусиль. Утім, втоми в операційній, як правило, не відчувається. Вона приходить вже після завершення хірургічного втручання.
— Насамкінець, Олександре Михайловичу, як ви стали нейрохірургом?
— Я навчався в медичному училищі, проходив строкову службу на посаді фельдшера, потім закінчив цивільний медичний інститут, згодом — Українську військово-медичну академію. Після цього служив в окремому медичному батальйоні механізованої бригади. Пізніше навчався на магістратурі за спеціалізацією «нейрохірургія». Ще коли вчився у медичному училищі, відвідував хірургічний гурток, де вправлявся накладати шви, в’язати вузли, одне слово, вподобав хірургію. Там же, в медучилищі, волею випадку мені довелося асистувати хірургу, який проводив невідкладну операцію з видалення апендициту. Тоді вже твердо переконався, що буду йти в хірургію. Звичайно, одного лише прагнення мало. У різні часи в мене були досвідчені вчителі. Перший із них — хірург Ківерцівської районної лікарні Святослав Королюк. Він вчив мене азам хірургії ще під час навчання в медучилищі.
Другий — на той час майор медичної служби Ігор Хоменко, який асистував мені в першій у моєму житті самостійній операції. Ігор Петрович, як асистент кафедри військово-польової хірургії, приділяв багато часу і сил навчанню інтернів-хірургів.
Перше нейрохірургічне втручання було проведено під керівництвом професора Олександра Данчина. У 1998 році він був головним нейрохірургом МО України і передавав нам, слухачам УВМА, свій досвід. Вже під час роботи у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону багато чому я навчився в мого попередника на посаді начальника клініки — полковника медичної служби Івана Богдана.
На мою думку, щоб стати нейрохірургом — насамперед треба багато та постійно вчитися, вдосконалювати практичні навички, мати щастя зустріти на своєму шляху талановитих наставників та працювати в колективі однодумців, який підтримає у скрутній ситуації та допоможе реалізувати амбітні плани.
Фото Віктора Пантюшного
