Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Вона — краса й гордість нації, духовний вождь української інтелігенції.
Її справжнє ім’я — Лариса Косач. Її матір — письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка, з дитинства прищеплювала любов до української народної пісні, казок і традицій.
Лариса народилася слабкою й хворобливою. Старшою дитиною в родині був Мишко. Брат із сестрою були настільки прив’язані одне до одного, що рідні навіть придумали їм спільне ім’я — «Мішелосіє». Крім них, у родині було ще четверо дітей. Біографи відзначають холодне й дуже суворе ставлення матері до Лесі. Проте й у дівчинки був свавільний характер, що зовсім не подобалося Олені Пчілці.
Дядьком Лесі Українки був знаний український вчений, засновник українського соціалізму, професор Михайло Драгоманов, який боровся з псевдонародністю, провінційністю та обмеженістю літератури. Своєю діяльністю він викликав інтерес до усної народної творчості, етнографії, міфології українців. Деякі роботи підписував псевдонімом Українець. Саме Драгоманов вплинув на становлення Лесі Українки як письменниці.
Леся була надзвичайно обдарованою. У чотири роки вона навчилася читати, у п’ять — грати на роялі, у дев’ять уже писала вірші, а у 12 років її твори почали друкувати в журналах. У той самий час вона захворіла на туберкульоз кісток, через що довелося назавжди залишити заняття музикою.
Самостійно вивчала мови. Перекладала твори Гомера, Гюго, Байрона, Гейне, Шекспіра. Написала загалом понад 100 власних віршів і 20 драм. Випустила три збірки. Леся Українка перебувала під негласним наглядом поліції, і цензура не раз забороняла її твори. Більшість робіт поетеса опублікувала за кордоном.
Смерть наздогнала українську поетесу в місті Сурамі в Грузії 19 липня 1913-го. Їй було 42 роки. Похована на Байковому кладовищі Києва.
Леся Українка: цікаві факти із життя
* Під час Другої світової садибу Косачів у Колодяжному зруйнували. «Білий» і «сірий» будиночки Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки будували з нуля. Фактично у них ніколи не бувала письменниця.
* Як свідчить професор Національної академії керівних кадрів культури й мистецтв Наталія Свириденко, на території України є три найбільші раритетні роялі: рояль Терещенків у Національному музеї історії України, рояль Рубінштейна в Одеському будинку вчених і рояль Лесі Українки у Колодяжному.
* У дитинстві Леся була надзвичайно кмітливою і схоплювала все на льоту. До прикладу, дівчина навчилася читати ще в чотири роки, шестилітньою вона вже майстерно вишивала, а у дев’ять — написала перший вірш. Про рівень її розвитку свідчить і те, що всього у 19 років Леся Українка написала підручник «Стародавня історія східних народів» для своїх сестер. Крім того, поетеса знала 7 мов: українську, французьку, німецьку, англійську, польську, російську й італійську. Причому казала, що французькою спілкується краще, ніж російською. Погодьтеся, що все це — дійсно ознаки геніальності, адже далеко не кожному таке дано.
* Свій псевдонім Лариса Косач запозичила в дядька — Михайла Драгоманова. Він підписувався як «Українець». Оскільки Леся дуже любила дядька і захоплювалась ним, то вирішила в чомусь бути схожою на нього. Псевдонім «Українка» з’явився у 1884 році, коли дівчині було всього тринадцять. Можливо, він обраний на основі дитячої наївності та палкої любові до дядька, проте в історію Лариса Косач увійшла саме як Українка. А Лесею її лагідно називали в сім’ї, тож не дивно, що тверде «Лариса» вона замінила на тендітне та ніжне «Леся».
* Леся Українка ввела в нашу мову такі слова, як «напровесні» та «промінь». І якщо перше ще можна зрозуміти як літературний неологізм, то друге — це ж уже навіть науковий термін! Дивно, адже зараз нам ці слова здаються цілком звичними. І в повсякденному мовленні ми однозначно віддамо перевагу слову «промінь», ніж його історичному попереднику «луч». А Олена Пчілка, мати Лесі, дала життя означенню, без якого просто не можна уявити нинішній мовний запас — слову «мистецтво». З її легкої руки в нашій мові прижилися «переможець», «палкий» та інші слова.
* У Нечимному (урочище біля села Скулин у Ковельському районі) Леся Українка була лише три дні й дві ночі у 13-річному віці. Тут вона гостювала в дядька Лева Скулинського, що мав в урочищі літню хатину, якою користувався, аби випасати худобу. Дядько Лев знав багато легенд і переповідав їх малій Лесі. Цього часу вистачило письменниці, аби набратися вражень і згодом відтворити їх у «Лісовій пісні». Місцеві жителі подейкують, що у Скулинському лісі живуть привиди й уряди-годи лякають туристів, які осмілюються ночувати тут. Тож, можливо, лісовики й мавки з «Лісової пісні» не такі вже й вигадані.
* Сергій Мержинський, кому присвячений знаменитий твір «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами», не відповідав Лесі взаємністю. Він сприймав їхні стосунки як дружні, а то й ділові. І коли Леся Українка йому освідчилася, холодно відповів «ні». Але нічого не змінюється: кохання до цього чоловіка стає любов’ю до його думок, його ідей. Справжню суть і глибину почуттів вона вилила на папір у ніч на 18 лютого 1901-го, написавши біля ліжка Сергія Мержинського, що вмирав, поему «Одержима». І навіть відходячи у кращий світ, Мержинський замість очікуваних слів освідчення прохав Лесю попіклуватись про іншу жінку, яку він дуже кохав…
* Хворобливу і тендітну Лесю Франко назвав «єдиним мужчиною в нашому письменстві». Хоч сама Українка не вважала себе гідною й нігтя Франка. Її, як і Олену Пчілку, мали за надзвичайно сильну жінку. Сильну морально. І думки такі були зовсім небезпідставними.
* Існує астероїд названий на честь поетеси. Його повна назва — 2616 Леся (2616 Lesya). Це астероїд головного поясу, відкритий 28 серпня 1970 року.
* В останні роки життя очі Лесі Українки набули надзвичайного блакитного кольору. Цікаво, що до того вони не мали настільки інтенсивного забарвлення. Цей факт дивував усіх довкола, адже очі поетеси були наче неземні. Про це згадує у спогадах Лесина сестра Ізидора Косач-Борисова. Збереглася навіть фотографія — портрет Лесі Українки — зроблений саме в той період. Шкода, правда, що світлина чорно-біла, і ми не можемо розгледіти барв погляду поетеси.
Підготував Сергій Зятьєв
