На Одещині суд визнав винною жінку, яка публікувала в чаті месенджера Viber інформацію про місця та час виконання завдань військовими територіальних центрів комплектування…
Літо 2016-го. Позиції поблизу Майорська. У кишені Максима, молодого хлопця із Луганщини, вчорашнього випускника медучилища, вперше оживає рація із криком «Трьохсотий!». Юний медик розуміє: «Ось воно, перше бойове хрещення…» Він ще не усвідомлює, із наскільки критичним випадком доведеться зіткнутись.
Поранений ― такий же, як він, молодий хлопець, із перебитими ногами, пневмотораксом, не може ні дихати, ні рухатись… Уламок влетів у легеню, пробив діафрагму, кишківник, застряг у хребті… Та часу на ступор чи якісь емоції немає. У підсвідомості луганчанина виринають поради старших колег, бувалих у боях медиків: «Забудь про жалість, біль, небезпеку. Завжди зберігай холодний розум»…
«Барт» закочує рукава і ― вперед! За мить пригадує усе, чому вчили на лекціях! Зупинка кровотечі, інфузії, підтримка… Попри безліч несумісних із життям травм, вдалось доставити пораненого до госпіталю у стабільному стані… Так випускник медучилища перетворився на справжнього бойового медика. Та на той момент він ледь усвідомлював, що це був лише початок…
Відтоді минуло багато часу. «Барт» і досі на передовій, змінив кілька підрозділів, перестав рахувати ротації, а число тих, кого врятував, давно перевалило за сотню…
– Пам’ятаю, як у серпні 2018-го довелося рятувати одразу вісім поранених. А ще осіб із 15 були з контузіями, четверо загинуло на місці… Із восьми поранених двоє – дуже важких, в уламках із маківки до п’ят. Того дня, як виїхав о п’ятій ранку на позицію біля Жолобка, коли там починався бій, так і повернувся після 14-ї… Голови підняти не міг. Вогонь – проливний, адже паралельно тривав запеклий бій. Ворог намагався прорватись, та нічого не вийшло. На щастя, більшість поранених не просто вижили, а й повернулись до строю! Потім ще й цигарки в знак подяки приносили! ― згадує «Барт».
Удома на Максима чекають батьки, молода наречена, але хлопець не планує залишати бойових побратимів.
― Здається, ще у 2015-му жодного уявлення про армію не мав, спокійно довчався в училищі. Прийшла повістка, далі ― мобілізація… Хто б міг подумати, що так затягне? Зізнаюсь чесно, вже за два тижні перебування на службі зрозумів, що моє місце саме тут, ― каже Максим.
Та й «айдарівці» «Барта» вже просто так не відпустять. Кажуть: такі фахівці – на вагу золота. До того ж із початку служби Максим не лише пройшов кілька курсів тактичної медицини, а й заочно вивчився на фізіотерапевта. Тож тепер не просто рятує життя, а й допомагає відновитись після поранень!
– У новій спеціальності повноцінно ще не працював, але за порадами побратими регулярно звертаються. Товаришу уламками посікло пальці, після того, як їх зшили, пальці нормально не функціонували. Розробив йому комплекс вправ, вже за місяць він відновив моторику. Тепер регулярно хизується й різні жести мені демонструє! ― говорить Максим.
За п’ять років на передовій «Барт» здобув такий досвід тактичної медицини, що вистачить на кілька дисертацій. Його вже важко налякати складністю поранення, та все ж медик сподівається, що рація із криком: «Трьохсотий!» більше не оживатиме…
