Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Маловідомі факти бою публікуються вперше на АрміяInform
На початку лютого 2015-го невеличке село в Шахтарському районі Донеччини з назвою Рідкодуб опинилося в центрі багатьох інформаційних повідомлень. Цей населений пункт на карті України займає близько десяти квадратних кілометрів, а згідно з даними перепису, в ньому проживало лише 26 осіб. Навколо селища в січні—лютому 2015 року розгорнулися важкі бої між окупаційними військами та воїнами Збройних Сил України.
Сьогодні ми проллємо світло на один, досі маловідомий епізод цього бою, про який військовим журналістам розповів командир одного з підрозділів окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади з позивним «Варшава». На той час український офіцер брав активну участь у боях. Про його успіхи в протистоянні з ворогом ми вже згадували в попередніх матеріалах. Саме тоді, у 2015 році, записано і його розповідь про бойові дії в Рідкодубі. Та матеріалу не судилося вийти у світ, адже через важке поранення оператора першої передової інформаційної групи Дениса Гойка зйомку так і не змонтували. Тож тепер настав час розповісти про героїзм та звитягу українців.
35 відчайдухів ЗСУ проти сотні горлорізів-морпіхів РФ
Штурм на витіснення ворожих сил із Рідкодуба розпочався о пів на шосту ранку. Український штурмовий загін налічував 35 воїнів, яких очолив «Варшава». Для штурму виділили три БМП-2 і один танк. Щоправда, танк так і не доїхав, загрузнувши в полі. А одна з бойових машин, як виявилось, мала несправну гармату й не могла вести стрільбу. Попри це, наші герої пішли у бій, адже на кону стояло життя понад сотні українських військових, які тримали оборону на взводному опорному пункті «Станіслав». І через вороже захоплення Рідкодуба вони могли залишитись в оточенні без боєприпасів і харчування.
Саме село нараховувало кілька вулиць, а в його центрі — двоповерховий гуртожиток, поряд із яким окупаційні війська зробили штаб і опорний пункт. Саме туди й був націлений удар українського штурмового загону.
— Нашою метою було максимально зруйнувати систему оборони ворога, не дати йому закріпитись і покращити позиції, — розповідав «Варшава». — Основну силу ворог зосередив ліворуч гуртожитка. Там був штаб і місце відпочинку загарбників. Праворуч противник почав обладнувати вогневі позиції.
За сто метрів від ворога наші воїни спішилися з бойових машин і перегрупувались для штурму. Швидким ударом їм удалося відтіснити росіян зі значної частини дороги, однак противник прийняв бій. Відтак виявилося, що один бік вулиці тримають завербовані росіянами бойовики. Вони ховались у будинках і боялися вступати в бій. А з іншого боку закріпилися підрозділи морської піхоти РФ.
— Що це не прості «шахтарі», було видно по тому, як вони тримають оборону, діють двійками-трійками, — продовжив «Варшава». — Та коли ми знищили їх, то отримали ще й документи, які підтверджували причетність цих людей до елітних військ РФ.
Бій довелось вести мало не в рукопашну. Часто-густо наших від ворога віддаляло всього два-три метри, але українці бились мужньо. Загалом, мети штурму вдалося досягнути. ВОП «Станіслав» розблокували, людей евакуювали в безпечну точку збору. Однак українські військові теж зазнали втрат: одну БМП і танк підбито, а підрозділ втратив у бою воїна, інший зазнав поранень. Та й з подальшим розвитком подій не все було гладко.
А підмога не прийшла…
Вірніше, вона прийшла, але невчасно, з великим запізненням. До того ж боєприпасів катастрофічно бракувало. Їх підвезли теж із великим запізненням, а того, що було, вистачало приблизно на годину бою. Саме тому «Варшава», який мав після операції «розселити» нові підрозділи наших військ і відійти углиб оборони, вирішив зі своїми хлопцями залишитися, щоб не дати противнику відновити позиції. Недобрий жарт зіграла з нашими захисниками й погода. Саме тоді спали морози й усі дороги буквально «розкисли». Тому постачання боєприпасів і маневри технікою були просто неможливі. Важкі бронемашини застрягали на грунтових дорогах, а асфальтовані шляхи прострілювали росіяни.
— Ми тримали постійний зв’язок із нашою артилерією, — розповідав «Варшава». — Хлопці дуже допомагали й давали можливість маневру та перегрупуванню.
Проте артилеристи не могли знищити живу силу противника, бо росіяни, мов таргани, ховалися по українських льохах і підвалах, викопаних біля осель, а після обстрілу виповзали звідти знову.
«Маршрутка життя»: як невідомий мехвод урятував десятки воїнів
Тоді приклад героїзму показав механік-водій одного з БМП, що зашилась на ходу.
— Нам усім дуже пощастило, що в групі був такий відчайдух, — поділився тоді наш командир. — Він на своїй машині кількадесят разів заїжджав майже в тил ворога, забирав українських воїнів, які залишилися там, і вивозив на наші позиції.
Цю невеличку машинку хлопці потім між собою назвуть «маршруткою життя», адже на машину — і в десантний відсік, і на броню заскакували люди, заносили поранених, забирали зброю й боєприпаси.
— Були моменти, коли він казав, що вже більше не поїде, — розповідав командир. — А потім однак сідав за штурвал і вертався крізь насичений вогнем ворога коридор туди, де лишилися наші воїни.
На жаль, прізвище цього мужнього механіка-водія залишилось невідомим. Можливо, хтось з наших читачів упізнає його. Будемо раді будь-якій інформації про цього героя!
Деморалізація — як ворог
— Люди, яких ми евакуювали зі «Станіслава» (а це 120 осіб. — Авт.), були повністю деморалізовані, — розповідав тоді «Варшава». — Я призначив сім осіб, щоб вони пішли на допомогу моїм бійцям. Та з них мій наказ виконали лиш двоє. Інші опускали очі й стояли на місці. Я казав: «Давайте разом, ми ж робимо одну й ту ж справу!..» Але вони були морально знищені й просто не йшли в бій.
Тоді оборону тримали всього кількадесят солдат 128-ї та 30-ї бригад. А понад сотня людей зі «Станіслава» просто деморалізовано відсторонювались, створювали конфліктні ситуації і паніку, яку наші воїни намагались стримати.
— Люди були готові кинути зброю і піти просто через поле, — розповідав командир. — Та ми знали, що їх там чекає вірна смерть. Адже за даними нашого перехоплення, росіяни підтягнули до українських позицій снайперські групи й танки. Втікачів просто б розстрілювали, як у тирі.
І командир ухвалив рішення про евакуацію. Завдяки мужнім та умілим діям героя — командира з 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади з позивним «Варшава» — врятовано не одну сотню людей!
У відео до цього матеріалу без скорочень і купюр додано весь запис інтерв’ю українського воїна про бій у Рідкодубі, зроблений у лютому 2015 року неподалік так званого «дебальцевського хреста». На жаль, продовжити розмову нам тоді не дав російський артилерійській обстріл. І «Варшава» повернувся у свій підрозділ, адже десь неподалік, озвірівши, окупанти вгризалися в нашу землю. Тож їх необхідно було зупинити…
