Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
У художніх фільмах про війну найчастіше, мабуть, оспівується професія снайпера. Поміж інших вона є чи не найбільш утаємниченою.
АрміяInform продовжує серію публікацій про військові професії. Цього разу наша розповідь саме про снайперів.
Поділитися з нами деякими секретами погодився один з військовослужбовців окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».
«Психологи вважають, що якщо фізичну форму ще можна «підтягнути», то психологічну — ні»
— Це тільки в кіно показують, що снайперові треба бути великим і накачаним. Насправді ж для будь-якої військової професії — не обов’язково снайпера — важливі витримка, витривалість і терплячість… Звісно, якщо тебе дуже легко вивести з рівноваги, то професія снайпера не для тебе. Якщо під час загострення ситуації в процесі бойових дій тебе всього колотить від хвилювання, ти не зможеш зробити влучний постріл. Снайпера не повинен лякати вигляд крові. А вміння стріляти… воно напрацьовується, просто потрібна практика, — розповідає снайпер.
За його словами, щоб опанувати цю військову професію, спочатку потрібно підписати контракт із ЗСУ.
— У підрозділі тебе попервах поставлять на посаду чи то стрільця, чи кулеметника, водія або радіотелефоніста… Подивляться на тебе. Якщо ти нормальна людина й з тобою немає проблем, відправлять у школу снайперів. Там проходиш відбір у вигляді тестів. Фізичний — біг, підтягування, віджимання і прес. Нині вимагають, щоб 3 кілометри ти пробігав за 13 хвилин. Віджимання та прес — по 60 разів за 2 хвилини. Психологічні тести — перевірятимуть стресостійкість, здатність виконувати команди, лідерські якості, навіть вивчать математичні здібності. Якщо не проходиш — тебе відразу відраховують. Бо психологи вважають: якщо фізичну форму ще можна «підтягнути», то психологічну — ні, — стверджує військовослужбовець.
Далі починається навчання. І перший етап у ньому — стрілецький.
— Маєш вивчити правила поводження зі зброєю, потім тільки допускають до стрільби. Спершу надають теоретичні знання з правил стрільби. Далі — стрільба з пістолета, автомата. Дивляться, як ти з цим впораєшся. І тільки затим вручають гвинтівку. Знов іде начитування теорії про гвинтівку, правила точної стрільби, таблиці, обрахунки… І вже потому виходиш на вогневий рубіж і починаєш практичну стрільбу. Спочатку — на 100 метрів. Це вважається пристрілкою. Дивляться на твій загальний рівень стрільби. Далі переходиш на відстані 200, 300, 400, 500 метрів — і так зростаєш. Тут так само за тобою стежать, як стріляєш. Якщо погано, то знов є шанс, що відрахують. Окрім цього, вивчаєш маскування, є виходи в ліс — на одну-півтори доби, — зауважує співрозмовник.
Він додає, що курсант не може вийти порожняком. У майбутнього снайпера — рюкзак, зброя, вода, їжа…
Яка найтиповіша причина загибелі снайперів?
— …У підсумку на тобі вага у середньому 25-30 кілограмів. І немає різниці, яка погода — це добовий вихід. Спатимеш у лісі, тому береш із собою спальник… Упродовж тримісячного навчання складають іспити — що два тижні чи щомісяця. І якщо іспит провалюєш, знов з’являється шанс на відрахування. Окрім цього, вивчається курс медицини. Бо снайпери працюють у малих групах — з одного, двох людей — і якщо ти або товариш зазнаєте поранень, треба вміти надати допомогу… Вивчають у школі снайперів й інженерну підготовку. Бо коли снайпер працює десь за «нулем», є ймовірність підірватись на міні, гранаті. Це найтиповіша причина загибелі снайперів, — зазначає наш експерт.
Він звертає увагу, що вчать снайперів і вмінню спостерігати.
— Снайпер має набивати око — уміти помічати на місцевості зміни, будь-які деталі. Якщо десь якийсь горбик з’явився, то військовик повинен помітити це… Так само готують, як правильно підкрадатися до противника. Це входить до іспиту — снайпер має вміти підповзти на 25 метрів до ворога непоміченим… 200 метрів ти можеш підкрадатися 5 чи 6 годин. Як це ти робитимеш — твоя справа… Хоча все одно тебе вчать стандартних методів маскування, — розповідає військовик.
Ті, хто закінчив школу снайперів, щомісяця отримують близько 5 тисяч гривень додатково. І не важливо, де ти проходиш службу — у районі проведення ООС чи в тилу — ця доплата за небезпечну й важку роботу.
Він наголошує, що після закінчення тримісячного курсу у школі снайперові вручають зброю.
— Повертаєшся у свій підрозділ, у тебе вже буде сертифікат снайпера 3-го класу. Тебе обов’язково переводять на посаду снайпера… До речі, ті, хто закінчив школу снайперів, щомісяця отримують близько 5 тисяч гривень додатково. І не важливо, де ти проходиш службу — у районі проведення ООС або в тилу — ця доплата за небезпечну й важку роботу, — підкреслює герой нашого матеріалу.
Найбільший ворог влучності — вітер
Просимо розповісти, наскільки це легко — підготуватись до пострілу.
— Приходиш на вогневий рубіж. Потрібно, щоб гвинтівка була пристріляною на 100 метрів. Необхідно знати, в яких умовах її пристріляли: температура, тиск (атмосферний. — Ред.). Тому перше, що маємо зробити перед пострілом: заміряємо тиск, температуру. Розраховуємо дистанцію до цілі: якщо не врахуємо навіть 10–15 метрів, це загрожує промахом. Для цього має бути класний далекомір. Вносимо інформацію в калькулятор… Найбільший ворог снайпера — вітер. Його на всій ділянці важко вирахувати, тому приблизно оцінюємо вітер — напрямок, потоки — на відстані всього польоту кулі. І тільки після цього виконуємо постріл. Після першого — намагаємося визначити, де був приліт. Якщо влучили в ціль, це добре. Якщо ж ні — намагаємося зрозуміти, наскільки вітер зніс кулю. Вносимо поправки, щоб другий постріл був влучним, — ділиться секретами співрозмовник.
Він каже, що нині снайперу легше, бо є вже відповідна електроніка, яка все підрахує.
— Але різні бувають ситуації — у тієї ж електроніки може «сісти» батарея. Тому все одно потрібно розуміти траєкторію польоту кулі, наскільки тиск, температура змінять цей політ. Якщо температура змінюється на 5–10 градусів, все потрібно рахувати заново. Якщо стріляєш на півтора кілометра, то зміна температури навіть на кілька градусів впливає на влучність, — зауважує снайпер.
І додає, що в пункті постійної дислокації для снайпера є менше можливості стріляти.
— Але у ППД ми концентруємося на тому, щоб підтягнути фізичні кондиції — на стадіонах, у спортзалі. Так само приділяємо увагу теорії, наприклад, з балістики. Якщо ж ми на полігоні, теорії там менше — 80–85 % часу приділяємо стрільбі, — підбиває підсумок військовий.
Фото, відео – Олексій Мосейченок
