У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Днями із соцмереж впали в око дві інформації. Цитую по пам’яті… Інформація перша:
«У балістичному цеху Пермського порохового заводу, що виробляє заряди до російських реактивних систем залпового вогню «Град» та «Смерч», снаряди до танків і САУ та суміші для крилатих ракет морського базування, стався вибух технологічних відходів. Є постраждалі..»
Друга:
«На аукціоні в Криму продано ТОВ «Завод марочних вин «Коктебель» родині пітерського винно-горілчаного короля Михайлу Якубчикові та його сестрі Те- тяні Якубчик, котра є дружиною Сергія Наришкіна — колишнього спікера Держдуми та нинішнього керівника Зовнішньої розвідки РФ, а надалі — ще й можливого наступника Володимира Путіна».
…Собі на нерви засвербіла в голові думка: що є спільного у цих двох явно діаметрально протилежних повідомленнях? Що, зрештою, як на тверезий розум, може наблизити порох до коньяку? Якщо тільки здуру не заколотити їх в одному бокалі…
Спершу вдався до історії. Може, хоч там є натяк на таку-сяку відповідь.
…Мілітарний продукт, тобто — порох, винайшли китайці… У ХI столітті нашої ери. У ХIV столітті цей вогнепальний винахід продублював у Європі німецький монах Бертольд Шварц — чаклун і любитель полоскотати довірливим вірянам нерви яскравими феєрверками…
Китайці своє унікальне відкриття утнули чисто випадково… Думали про створення нових ліків, а винайшли вибухонебезпечну суміш. До якої пріоритетним інгредієнтом увійшла селітра, що мала, як на диво, виняткові лікувальні якості й широко вже тоді застосовувалась у медицині.
…Коньяк як питний продукт — творіння французьких виноробів. Названо цей міцний благородний напій на честь міста, де його вперше в ХVI столітті «нахімічили»…
Не обійшлось при цьому, хай фіскали великодушно пробачають, і без банальних податкових махінацій… Виноторгаші, збуваючи в Європі свій товар, переважно голландцям-мореплавцям, щоб заощадити на митних зборах, вирішили суттєво зменшити обсяги постачання вина… Заради цієї комерційної примхи від крамарів винороби заповзялися переганяти свій легкохмільний продукт на спирт. У кінцевого ж споживача спирт, розбавлений водою, чудодійно знову перевтілювався на вино… І в осаді — суцільна домарксистька політекономія в усій своїй гендлярській красі: кому солідний доважок на гаман, а казні — лише дим від винокурень…
Та достеменним «хрещеним батьком» нового напою все ж заведено вважати Людовика XIV. Цей французький король-сонце до всього мав свій нетрадиційний підхід — що у керівництві державою, яку уособлював виключно із власним «Я», що у розкоші, яка за помпезністю перевершила самодурство всіх римських імператорів разом узятих, що в екзотичній вишуканості наїдків та різноманітності питва до них…
Тож вчасно розсмакований вінценосним дегустатором нерозбавлений спиртовий купаж не лише отримав величне гурманське схвалення, а й ще — роздобув безстрокову путівку на кругосвітнє мажорне застольне життя…
А втім, як не прикро це звучить, історичний екскурс щодо наших продуктів- винаходів виявився холостим пострілом. Ні порох, ні коньяк так і не «поріднились» один з одним…
То що ж, вдамося до живої практики. Може, вона як критерій істини все ж допоможе розставити всі крапки над «І», і жаданий «об’єднавчий ланцюг» таки ми знайдемо?!
Розпочнімо!!!
Якщо до порохового погребу зайти дубоголовим або з бодуна зі свічкою в руках, то де можна згодом опинитися?..
Відповідь правильна — на небесах!..
Якщо до винного погребу зайти «без царя в голові» і опустити по самі вуха у дубову діжку із «вогненним» напоєм брунатного кольору ту ж короновану дурістю голову, то де найближчої миті можна опинитися?..
Правильна відповідь: якщо пощастить, то в реанімації, видихаючи все те, що встиг нанюхати та загребти ротом, а якщо — ні, то, будь ласка, транзитом, уперед ногами, до зірок… Тільки вже не тих, коньячних, що яскраво і граційно малюють заводські Делакруа та Оскари-Клод Моне на етикетках серійних пляшок…
О, еврика!..
Невже маємо перший наочний результат?!. Виходить, що недотримання правил техніки безпеки як в першому, так і в другому варіанті призводить до одного прогнозованого наслідку…
Якщо вірити незалежним російським експертам, то вибух і пожежа на Пермському пороховому заводі саме і спричинились тим, що братки-вантажники нехлюйське поставились як до своїх обов’язків, так за одним рипом проігнорували і оту бідолашну, як на їх глибоко професійний погляд, техніку безпеки…
Це, нагадаємо, — все мало місце при роботі з порохом!..
А що ж тоді, дозвольте запитати, порушили на кримському аукціоні з продажу винно-коньячного заводу «Коктебель» російському «горільчано-сивушному» магнату та його рідній сестричці Тетяні?
Ні, із технікою безпеки на аукціоні, як кажуть, — був повний ажур! Ніщо, на щастя, не горіло, ніщо не вибухало і ніхто нікому нічим не погрожував… Навіть навпаки, все відбувалося у вишуканому добірному товаристві, де дегустували різні коньячно-винні бренди, розпатякували світські ділові розмови, не оминувши, звісна річ, і питань нагальних — суто економічних та правових…
А ось тут, як кажуть, уповільнимо хід думок!..
Золотий ключик до отого «єднального ланцюжка» щодо двох попередніх інформацій в одне провадження, здається, сам напросився до нас у руки…
Не треба особливо ретельно вивчати романи Федора Достоєвського, аби втямити, що за кожен злочин має бути відповідна кара…
Тому, сподіваюсь, російській Феміді з її вірнопідданими кремлівській владі жерцями не доведеться надто довго варити воду із винесенням вироку тим дядькам-вантажникам, котрі через злочинну халатність зорганізували на виробничих площах Пермського порохового заводу яскравий вибуховий маскарад зі смертельним салютом для всього сущого…
Безперечно, титанічно важче навести справедливий юридичний лад із персонажами вже другої соціальної категорії — отими всевладними дядьками- емірами та їхнім братком-заводієм — хто підступно поцупив шість років тому в України Крим, а нині злочинно розпродає у ньому прихвосням усе, що тільки потрапляє під злодійську руку.
Цікаво, чи хоч розуміє сам наближений до Кремля бізнесмен Михайло Якубчик із його по прямій лінії родичкою, яку порохову бочку на кримських «винно-коньячних» торгах під їхню, здавалося б на перший погляд, вдалу «алкогольну» оборудку закладено?
Якщо — ні, то хай після кримського похмілля поцікавляться цим питанням не в пітерського хлопа з пролетарських кварталів, що нині під двома дистрофічними орлами ханствує і хамствує в Росії, а в людини справді шляхетної крові — самого Сергія Наришкіна. Хто-хто, а цей громадянин — нащадок видатного дворянського роду, напевне, не тільки вправно володіє історичним матеріалізмом і всім, що з ним пов’язано, а й добре знає, чим закінчують на Русі династичні фамілії…
На престолах царі й королі не тільки сидять, з них, є така у високих стільців технічна властивість, ще й падають…
P.S. Ну, то хто там доводив, що коньяк і порох, то продукт — явно не одного поля ягода? Погоджуюсь, може, на побутовому рівні воно й справді так, зате на полі правовому — вони точно вже з одного куща!.. Як ти їх лише не називай: чи порох «Коктебель» чи — коньяк «Пермь-порох»!
А від нас кожному, хто читав та слухав, — французький «Камю» столітньої витримки!..
Як тільки нас гостинно запросять до винного погребу!
Спеціально для АІ —
Йозеф Швейк-правнук, також бравий вояк і вірний побратим рядового Чонкіна.
