У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
Це був лютий 2015 року. Події на фронті стрімко загострювалися. Ситуація змінювалась щогодини. Українське суспільство, стривожене різноманітними звістками, часто з домішками російських фейків та вкидів, потребувало швидкого і правдивого інформування безпосередньо з лінії зіткнення. Саме тому керівництво інформаційних структур Міністерства оборони України вирішило тоді створити мобільну передову інформаційну групу.
– Ще за кілька місяців до лютого 2015 року ми зрозуміли, що втрачаємо ініціативу з інформаційної протидії ворогу, – пригадав на той час помічник Міністра оборони України полковник запасу Юрій Повх. – Тому я і запропонував створити таку групу.
Згідно із задумом, група мала складатись із трьох офіцерів – телеоператора, фотографа та журналіста. Кожен із них повинен був мати права на водіння авто та вміти виконувати різні завдання залежно від бойової ситуації. І як показав досвід, ці вимоги часто допомагали у скрутних моментах. Екіпірування групи як апаратурою, так і автотранспортом взяли на себе волонтери. Завдяки їхнім зусиллям перша група мала не лише сучасну фото- та відеотехніку, але й можливість абсолютно незалежно виходити через супутники в Інтернет.
– Спочатку ми зустріли певне нерозуміння декотрих військових керівників щодо суті й змісту нашої роботи, – продовжив Юрій Повх. – Та, з рештою, нам дозволили спробувати як експеримент.
Як і належить справжньому офіцерові, першу групу очолив той, хто висловив ініціативу створення підрозділу – полковник Юрій Повх. Також до складу цього невеличкого колективу увійшли відеооператор центральної телерадіостудії МОУ старший лейтенант Денис Гойко та автор цього матеріалу, нині журналіст АрміяInform, тоді ще підполковник – Тарас Грень.
– Коли мені запропонували взяти участь у цій «інформаційній кампанії», то я навіть зрадів, – пригадує Денис Гойко. – Багато хто казав, що це квиток в один кінець, але особисто я вирішив, що моє місце на передовій.
Група, прибувши на фронт, була скерована в найгарячішу точку – Дебальцеве. Адже там розгортались найважчі бої. Тож, з 5 лютого військові кореспонденти щодня давали цікаві й оперативні інформаційні повідомлення з епіцентру подій.
– Наша робота часто мала ефект вибуху інформаційної бомби, – пригадав Юрій Повх. – І це була потрібна і нагальна робота. Адже на той час у бригадах ще не існувало пресофіцерів. Тому збір і передачу оперативної інформації було покладено на нас.
Саме завдяки роботі першої передової інформаційної групи було «засвічено» роботу російських спецпідрозділів, які проривали нашу оборону. Також військкори були першими, хто розповів про масштабну поразку російських військ на підступах до Дебальцевого. Відсьогодні АрміяInform розпочинає низку репортажів із матеріалів, які тоді підготували на передовій журналісти у погонах. Деякі з цих публікацій будуть уперше виставлені на широкий загал. Адже в той час група зазнала втрат: під час ворожого обстрілу був важко поранений оператор Денис Гойко, який ціною власного здоров’я рятував бойових побратимів і здійснив справжній подвиг українського офіцера. Також тоді ми ще не знали, що станемо останніми військкорами, які будуть бачити живим журналіста, пресофіцера сектора капітана – лейтенанта Дмитра Лабуткіна, який відмовився разом із групою виходити з оточення і залишився виконувати наказ. За кілька днів після цього офіцер прийме бій із російськими спецпризначенцями і загине, стискаючи в руці гранату.
Уже в останній день роботи групи стане зрозуміло, що ми так і не зробили загального знімка в бойовій обстановці. Тому зібрались разом у військовому шпиталі, де проходив лікування Денис Гойко.
– Я жодної хвилини не шкодував і не шкодую, що поїхав тоді на фронт, – каже Денис. – І якщо буде потрібно, то повернусь туди знову. І буду радий, якщо це повернення буде у складі нашої групи!
