Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Ветеран АТО з Тернополя Микола Казюк уперше відправився на фронт у серпні 2014 – в період, коли тривали активні бойові дії. Він поїхав на ротацію до Луганського аеропорту, але коли підрозділ прибув у район проведення Антитерористичної операції, його бойові побратими з десантно-штурмової бригади якраз із боями проривалися з оточення та виходили з летовища.
У той період Микола служив у штурмовій роті. Тому разом із товаришами частенько був у розвіддозорах, робив вилазки. Після завдання десантники поверталися до базового табору у Лисичанську. Там можна було трошки перепочити, привести себе до ладу та спланувати наступне завдання.
Одного разу Микола був у розвіддозорі. Група якраз перетинала відкриту місцевість і почався обстріл ворожої реактивної артилерії. Усі попадали на землю, а снаряди від «Градів» у шаховому порядку лягали зовсім поруч. Цей день став другим народженням для Миколи. Один із снарядів впав за декілька сантиметрів від десантника, забився в землю і завдяки щасливому випадку не розірвався, а присипав глиною і досить сильно оглушив його. На допомогу кинулися бойові побратими – вони витягнули Миколу і всі разом швидко рушили назад, бо обстріл продовжувався.
– Саме цього дня я і познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Вона з подругами стояла поблизу того місця у Лисичанську, куди ми повернулися після обстрілу. Підійшла до мене такого обпаленого, переляканого, ще під ефектом обстрілу і почала витирати серветками, обіймати, цілувати і заспокоювати. Ми познайомилися і потоваришували. Відтоді, коли була можливість, то обов’язково зустрічалися з Танею, – каже Микола Казюк.
У середині грудня підрозділ десантників готувався до ротації й Микола мав повертатися додому. У яку місцевість військовослужбовця направлять іншого разу ніхто не знав, а тому чоловік зустрівся з Танею і запросив приїхати до себе в гості на новорічно-різдвяні свята. Дівчина погодилася і за декілька тижнів вони вже були знову разом, але цього разу на Західній Україні.
За той короткий проміжок часу вони зрозуміли, що не можуть уже один без одного. Микола запропонував Тані руку та серце і невдовзі молодята побралися.
– Зустріч у Лисичанську змінила все моє життя. Мене не лякали нічні вибухи і бомбосховища. Мені було страшно за мого Миколу, який воював. І тепер, у спокійному житті, я навчилася цінувати цю тишу і завдячую цим саме йому. З моїм чоловіком я побачила поєднання сили війни і кохання, – зізнається Тетяна.
Нині молода сім’я уже виховує маленьку донечку.
Фото з архіву Миколи Козюка
