Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Нещодавно Андрій Таран вручав волонтерам відомчі відзнаки Міністерства оборони України — медалі «За сприяння Збройним Силам України». Серед нагороджених — Любов Чешко.
Під час спілкування з Любов’ю Іванівною дізнався, що вона очолює Вороньківську територіальну громаду в Київській області Бориспільського району, і волонтерством розпочала займатись ще з початку війни на Донбасі.
Починаючи з 2014 року Любов Чешко відвідала Схід близько 70 разів. За роки російсько-української війни їхня група волонтерів зібрала і надала допомогу нашим воїнам у понад 300 тонн гуманітарного вантажу. Вони закупили, відремонтували і відправили для потреб захисників 5 автомобілів.
— Ми відшукували і закуповували все, що потрібно було нашим захисникам, і матраци, і спальники, і тепловізори, і домашній провіант. Адже у 2014 році наша армія потребувала допомоги, ми не могли залишитись осторонь. Організували волонтерську групу, куди входили представники нашого району та області, — пригадує Любов Іванівна про початок своєї волонтерської діяльності.
Волонтери Бориспільщини допомагали не лише військовим, а й цивільному населенню.
— Надаючи допомогу тим, хто її потребує, я отримую задоволення. Моє життєве кредо: «Щодня робити добрі справи!» — підкреслила жінка.
Торік восени Любов Іванівна разом із волонтерами Бориспільщини на приватному автотранспорті вирушили до Донецької та Луганської області, щоб підтримати мешканців східного регіону, обпаленого затяжною війною і масштабними пожежами. Тоді волонтери відвідали з гуманітарною місією чимало місць у районі ООС. Вони доставили продукти харчування, засоби технічного забезпечення, одяг, все віддавали людям із рук у руки, тим, хто найбільше постраждав від нищівного вогню і залишився без даху над головою.
«Недарма у народі кажуть: «Чужої біди не буває». А біда, розділена з друзями, це вже півбіди. За велінням серця, саме туди, де сталося велике лихо в наших людей на Луганщині, й відправився екіпаж волонтерської групи з чотирьох машин, завантажених доверху, — розповідає враження на своїй сторінці у Фейсбук Любов Чешко. — Дорога для нас була не з приємних: вибоїни, шлях розбитий, але добралися благополучно. Нам запропонували віддати продукцію на склад. Але для нас було важливо, щоб кожен житель, що постраждав, отримав її прямо в руки. Із обласного штабу Сєвєродонецька нас попросили відвезти продукцію у найбільш постраждале село Осколонівку. Потім – інші…»
«Мені доводилося з 2014-го по 2018 рік бачити страшні картини в Донецькій області, але те, що побачила на власні очі зараз, вразило до глибини душі. Сотні гектарів лісу по обидва боки дороги стояли обвуглені, страшні, чорні. І гілки, мов руки, простягали до нас і кричали: «Люди, що ж ви наробили?!» Цілі десятки гектарів зрубаного лісу, а ось — 100 га молодого, спаленого, а далі село, якого немає… Попелища… У цьому селі залишилося лише декілька хат».
«Стаємо біля одного уцілілого будинку, сигналимо, сходяться люди. Я вперше побачила людей, чорних, як земля. Мені здалося, що вони досі не прийшли до тями від того, що могло трапитись із ними. Не сваряться, нічого не доводять — ніби оніміли від горя. Ми починаємо роздавати продукти, люди спокійно отримують, дякують, припадають устами до хліба та просять водички…
Одягу взяли лише невелику кількість. І не помилилися. Бо його доставили погорільцям найближчі сусіди з Луганщини. А от із продуктами там скрутно. Багатьох мешканців взагалі не було на подвір’ї, бо вже не було, що охороняти. Людей забрали в гуртожиток.
Надавши допомогу одному селу, ми вирушили до ще одного – це село Сиротине, де згоріло 9 осіб та 190 будинків. Вигоріли цілі вулиці. Якимось дивом вдалося врятуватися собакам, які охороняли свої обійстя та одному кошеняті. Люди з вдячністю отримували нашу продукцію, дякували…
І лише тоді розігнули спину наші волонтери, коли не було вже чого роздавати і ми поїхали додому. Стомлені, але щасливі від того, що розділили горе людське. Попереду 900 км…»
Любов Іванівна розповіла, що під час своєї каденції ще на посаді голови сільської ради с. Проців вона разом з іншими однодумцями добилась того, що землякам — близько сотні ветеранів АТО/ООС — було виділено землю.
— Маю для себе завдання — виділити учасникам бойових дій хоч клаптик землі в нашій територіальній громаді, адже вони на Сході боронили й до сьогодні боронять нашу землю від російського агресора. Тож ми маємо їм чимось віддячити. І я, як голова Вороньківської територіальної громади, докладатиму всіх зусиль для цього! Я щиро вдячна керівництву оборонного відомства за увагу і турботу, за те, що мене і нашого водія відзначили і нагородили. Я — волонтер не за нагородою, а за покликом серця! — підкреслила Любов Іванівна.
Фото Андрій Кондратенко та з архіву Любові Чешко
