Досі навколо станції існує 30-кілометрова зона відчуження. Унаслідок аварії близько 5 млн гектарів земель виведено із сільськогосподарського користування. Досі людство стикається з наслідками цієї аварії….
Навіть після складної контузії відважний воїн залишався на посту. Самостійно зробив собі кілька ін’єкцій — і далі в бій.
— Ще перед виходом у Піски командир запитав, хто добровільно піде у Донецький аеропорт, — розповідає Роман Смішний. — Я зробив крок, і більша частина моєї роти зробила так само. Бойова робота почалися ще під час заходу в ДАП. Був щільний обстріл. Їхали на «мотолигах» (МТ-ЛБ), там місця для моїх понад двох метрів зросту малувато. У разі чого я мав першим десантуватися. І тут машина різко зупинилася. Я — миттю на вихід. Тоді ж МТ-ЛБ дає «по газах». Я чіпляюсь рукою за люк, троє побратимів мене тримають. Кулі летіли постійно, ще й каністра з бензином почала протікати. Так і проорав ногами всю злітку аеропорту. Друзі втримали, а я, до речі, важив більше як 120 кілограмів. Це була перша моя ротація в ДАПі. А загалом їх було чотири.
Паралельно чоловік ще й виконував обов’язки медика, кілька десятків побратимів завдячують йому життям.
— Люди обмерзали. Температура була мінус 25 – мінус 26. Чим рятували? Здебільшого простими дідівськими методами. Були медикаменти, але в умовах холоду дуже важко щось зробити. Коли 16 січня нас штурмували, один хлопець дістав складне поранення. Ми вже готували фізрозчин. Якби протягом двох-трьох годин його не вивезли, довелося б різати ногу, бо почалася б гангрена. Вже готувалися до операції. Тут надійшло повідомлення, що хлопців евакуюють.
Після сильного обвалу, що стався в аеропорту 20 січня, бійців там залишалось небагато. Роман був серед них.
— 24 січня нас відправили на метеостанцію, у групу прикриття. Ми контролювали аеропорт і координували всі пересування. 26-го, 27 січня нас почали крити так, що міномети здавались пилюкою. У нас були два БТРи в прикритті, якими ми могли евакуюватися. 27-го зранку снаряд влучив у БТР, він, як консервна банка, розлетівся. Тоді ж «прилетіло» в укриття, де перебували чотири мої товариші. Двох важко поранило, двох контузило. Хлопці стогнали, їх потрібно було рятувати. Витягнув їх лише дивом, заробив грижу, та, на щастя, всі залишилися живими. Нас почала штурмувати диверсійна група, мене зачепило досить серйозно: черепно-мозкова травма, контузія… Пощастило, мене вивіз комбриг. Потім «відкапали» в Краматорську, далі — в Харкові, пізніше бортом доставили в Вінницю на лікування.
Вінничанин каже, що доля загиблих побратимів його оминула лише дивом. Та якщо вдалось вижити, повинен допомагати вдовам, діткам-сиротам, побратимам…
