У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Протягом минулого року Україна отримала статус партнера з розширеними можливостями НАТО, наші пропозиції врахували в розробці стратегічної візії Альянсу до 2030 року, ми почали діалог щодо оновлення Угоди про асоціацію та долучення України до Європейського зеленого курсу. Про це написала віцепрем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Ольга Стефанішина у «Європейській правді».
Проте ключові зміни відбулися на ментальному рівні. 2020 рік приніс фундаментальну зміну відносин України з Євросоюзом і НАТО. Ці зміни визначатимуть наші відносини і в 2021 році.
Рік «зшивання»
Фактично відбулося «зшивання» нашої країни з цими організаціями, вихід на рівень стратегічного партнерства, яке неухильно буде вести нас до повноправного членства в них.
Стратегічне партнерство — гучне словосполучення, яке часто залишає людей байдужими. Мовляв, у їхньому житті це ніяк не проявляється. Але в тому і річ, що проявляється. Це знаходить своє відображення в можливостях, які з’являються для бізнесу, освіти, подорожей, безпеки.
Ось декілька прикладів.
«Промисловий безвіз», процедура отримання якого має стартувати вже цього року, означатиме, що українському виробнику ліфтів буде однаково вигідно відправляти свій виріб і в Житомир, і в Кельн. І це дозволить розширювати виробничі потужності, створювати нові підприємства та робочі місця.
«Відкрите небо» з ЄС, яке ми плануємо підписати в лютому, означатиме, що літак, який прямує з Одеси до Вільнюса, перебуватиме в одному «юридичному просторі». А відтак, літаку та його капітану не потрібно проходити додаткових бюрократичних процедур, що спрощує пересування — і робить подорожі доступнішими.
Взаємосумісність із Північноатлантичним альянсом, спільні навчання — це також не лише про військову безпеку. Але і про ту внутрішню стійкість, якої набуває Україна завдяки запровадженню натовських стандартів і практик.
Свої приклади цього фізичного «зшивання» є на кожному рівні життя держави. І коли ви заходите в новий зручний Центр надання адміністративних послуг, ви теж на практиці стикаєтеся з тими позитивними змінами, які приносить у наше життя євроінтеграція.
Спільні обрії
Союзи створюються і тримаються разом завдяки наміру сторін брати участь у проєктуванні спільного майбутнього. У 2020 році ми розпочали Євроінтеграцію 2.0: наш діалог вийшов за межі спільної торгівлі і тепер стосується спільних візій, розгортаючись на різних треках. Україна стає частиною політик ЄС і НАТО — чи щодо Європейського зеленого курсу, чи щодо Стратегічної візії НАТО-2030. І ключовий момент: ці політики не формуються для нас як даність — вони формуються разом із нами.
Така зміна підходів стала можливою завдяки потужному суспільному запиту на євроінтеграцію, який визначає напрям роботи влади.
У 2020 році інтеграція до ЄС і НАТО була об’єктом спільних зусиль президента, уряду і парламенту. Ми почали просувати справді масштабну адженду — попри коронавірус, пов’язані з ним економічні труднощі та, будемо відверті, стриману позицію окремих членів ЄС щодо України.
Я не новачок у цій сфері і з упевненістю можу сказати, що вперше євроінтеграційна тематика пріоритизована як на урядовому рівні, так і на парламентському та президентському. І ця пріоритизація, не на словах, а в діях, означає не просто яскраві заяви та візити, а підтримку ключових законопроєктів та активізацію роботи міністерств із виконання Угоди про асоціацію. Це не приносить гучних заголовків, однак саме це рухає практичну, а не декларативну інтеграцію у західний цивілізаційний простір.
Власне, ця внутрішня потреба України повернутися до єдиної родини європейських народів і знаходить своє відображення в тій великій кількості процесів та ініціатив, які фізично об’єднують нас з ЄС і НАТО.
«Домашня робота» на цей рік
Фраза, що «Україна має виконати домашню роботу», походить з тих часів, коли наша євроінтеграція була швидше набором стихійних (і часто — демонстративних) дій, ніж стратегією держави. Втім, «домашня робота» актуальна і сьогодні — тільки вона має дещо інший зміст.
Сьогодні наші внутрішні зусилля полягають не лише в тому, щоб у державі зникли прецеденти типу скандального рішення Конституційного суду. Наші зусилля також у тому, щоби позиція й інтереси України, які влада просуває у сферах європейської та євроатлантичної інтеграції, базувалися на реальних потребах суспільства.
Наприклад, ми виступили з ініціативою оновити Угоду про асоціацію не зненацька — фундаментом нашої переговорної позиції стали інтереси та побажання українського бізнесу, зібрані нами під час декількох раундів діалогів.
Так само і в намірі України долучитися до формування Європейського зеленого курсу є не лише усвідомлення можливостей, які відкриваються у сфері промислових альянсів, зеленої економіки, енергоефективності та справедливої трансформації вугільних регіонів.
Не менш важливим у цій ініціативі для нас є пом’якшення застосування до українських товарів вуглецевого корекційного механізму і приведення його у відповідність до угоди про зону вільної торгівлі, наших економічних спроможностей та кліматичних амбіцій.
P.S.
Євроінтеграція вимагає наших спільних зусиль. Адже до Євросоюзу вступають не окремі люди і не столиця — вступає вся країна. Відтак, наш рух до повноправного членства у ЄС і НАТО полягає не лише у втіленні певних стандартів, але й у зміцненні підтримки цього курсу серед громадян.
Усвідомлення українців, для чого їм потрібна європейська та євроатлантична інтеграція, посилює нашу країну в діалозі з ЄС і НАТО. У цьому контексті минулий рік видався надзвичайно насиченим. І цей темп задав високу планку для 2021-го.
