У минулому літаючі дрони успішно і не дуже використовували не лише під час ведення війн, але й у цілком мирних сферах. А часом безпілотники й поготів відігравали абсолютно…
Олександр Геннадійович Болтков проста військова людина, що пройшла великий бойовий шлях починаючи ще добробатівцем…
Сильний характер та воля спонукали його піти на службу до ЗСУ через почуття своєї причетності до долі рідної країни.
Сам він із Волинської області, справжній чоловік, який не знехтував своїм обов’язком громадянина в свій час…
Та війна пропахчена не тільки димом та звуками гармат, але і дружбою, вірністю, любов’ю. І кожній цій назві є місце серед стрілянини, підривів та постійного руху вперед…
Марина Миколаївна, тепер дружина Олександра, родом зовсім з іншої сторони України, але обставини долі звели подружжя разом.
Олександр прикомандирувався у 13-й омпб, підрозділ якого знаходився на той час в районі проведення Антитерористичної операції на посаду кулеметника. То, мабуть, провидиця доля вже тоді все знала…
Початок весни 2017 року все визначив…
Під час навчань на одному з полігонів Олександр помітив у своєму підрозділі гарну молоду медикиню. Вона служила ще з 2016 року, коли особливо відчувались протяги війни.
Спочатку чоловік ходив до молодої гарної дівчини в гості, по дружньому відвідував медичний пункт підрозділу. Вона не відмовляла йому в будь-якій допомозі. Вони із захопленням разом обговорювали різні теми. Потім зненацька настав той момент, коли не проходило і дня один без одного. Хлопці по дружньому сміялись, промовляючи… «…на вулиці хоч би град чи сніг, а наш Олександр йде до своєї Маринки…» Оскільки вони знаходились на різних позиціях далеко один від одного.
Спільні прогулянки, щирі подарунки від Олександра зміцнювали їхню дружбу, народжуючи взаємні почуття. У вільний час, незалежно від погоди, чоловік поспішав до коханої, долаючи шлях від однієї точки до іншої. Відносини зміцнювались, вростали корінням, наче молоде деревце, і Олександр згодом остаточно перейшов у підрозділ бойової бригади.
У Маринки кожного дня на столі були свіжі прекрасні квіти-подарунок від Олександра.
Наразі вони разом. Одружені. Щасливі. З гарними усмішками на обличчях. І планують майбутнє, де є тільки взаєморозуміння.
«…наш медовий місяць тривав чотири доби. Але то був щасливий час!» – говорить Олександр, коли згадує період між напруженими днями військової служби. На більше подружжя не відпустили через постійні ротації підрозділів.
Щастя не має берегу, як і любов, бо справжнє завжди навіки й завжди безмежне, наче всесвіт.
Перепон для кохання не існує. Будь то війна, чи далекі землі. Бо найміцнішою мотузкою вважається та, що зв’язує два закохані серця.
