Якщо раніше росіяни покірно терпіли всі негаразди, пов’язані з розв’язаною ними ж війною проти України, та будь-які знущання з боку…
Події 2014 року змінили життя багатьох донеччан, як і героїні цього матеріалу — Людмили. 2014-й приніс біль розлуки з рідним містом та відчай невідомості. Проте, дівчина знайшла в собі сили боротись та перемагати. Людмилі вже 25, вона — військовослужбовець ЗСУ з позивним «Вовченя» — з гордістю носить погони молодшого сержанта та опановує науку у Військовій академії (м. Одеса).
До приходу «русского мира» в Донецьк дівчина жила в Будьонівському районі міста: навчалася, активно займалася спортом — вільною боротьбою та рукопашним боєм. Брала участь у змаганнях та завойовувала почесні призові місця. Після закінчення технікуму Людмила влаштувалася на службу в органи внутрішніх справ, дала клятву на вірність Українському народові. Тому, коли російські спецслужби почали активно просувати у столиці Донбасу ідею «русского мира», дівчина для себе визначилася, — виходячи із сенсу тих слів, які вимовляла, читаючи текст присяги.
Відкрито виходила на вулиці Донецька на підтримку єдності України
Вона була однією з тих, хто навесні 2014 року сміливо та відкрито виходив на вулиці Донецька на підтримку єдності України. А згодом стала членом волонтерського, добровольчого та партизанського руху спротиву за європейське майбутнє її рідного міста. До середини літа Людмила допомагала друзям добробату «Дніпро-1», збираючи необхідну інформацію про рух російських бойовиків, встановлювала їх особисті дані та координати розташування ворожої військової техніки. Тоді ж дістала і першу контузію.
Покидала місто Людмила 9 липня 2014 року, залишаючи в окупованому Донецьку маму та бабусю. Через проукраїнську позицію перебувати там стало небезпечно.
Спочатку дівчина служила в добровольчому батальйоні «Дніпро-1», брала участь у боях під Волновахою та Пісками. Неодноразово потрапляла під обстріли. Під час одного з артобстрілів втратила кохану людину…
Підписавши контракт зі Збройними Силами України, Людмила проходила вишкіл у навчальному центрі Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, а далі їй запропонували служити в окремій бригаді морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського.
Її пристрасть… ДШК
— Як часто буває, дівчина-військова — це або медик, або зв’язківець. Моєю пристрастю став ДШК, я стала його навідницею, — каже Людмила.
Вона розповідає, що «Дашка» — досить грізна зброя на позиціях. Саме її намагається знищити ворог. 19 липня 2019 року бойовики поцілили у вогневу точку, де перебувала «Вовченя». Дівчині пощастило, вона залишилася неушкодженою, але дістала чергову, вже третю за рахунком, контузію…
— Я до останнього не хотіла покидати позицій та їхати у шпиталь. Побратими бачили мій стан, тож запхали до автівки, — пригадує «Вовченя».
У медичному закладі вона провела місяць, адже все виявилося серйозніше, ніж здавалося. Там же Людмила, за рекомендацією лікарів, вирішила продовжити навчання.
— Я розуміла, що після ушкоджень, яких зазнала, бути повноцінним навідником зброї вже не зможу. Але з моїм досвідом можу приносити користь Україні в іншій ролі, — розповідає Людмила.
Закінчивши чотиримісячний базовий курс лідерства сержантського складу в навчальному центрі Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, Людмила отримала звання молодшого сержанта.
Але на досягнутому не зупинилася. Згодом вступила на курс підготовки офіцерів тактичного рівня з тилового забезпечення до Військової академії (м. Одеса), і вже в серпні отримає звання молодшого лейтенанта.
Людмила із захватом розповідає про своє навчання.
– Програма побудована так, що йдеш від простого до складного. На сержантських курсах спочатку вивчали загальновійськову підготовку, статути. Згодом, коли вже розпочалася спеціалізація, почали навчатися на комірника, далі — на начальника сховища. А офіцерські курси взагалі круті — багато практичного досвіду, який здобуваємо під час відвідування розташувань у військових частинах, вивчення фінансової та іншої документації, кошторисів. Наші викладачі — справжні фахівці, які мають неабиякий досвід у військах. Вивчаємо як загальновійськові предмети — загальну тактику та військову топографію, так вузькофахові — основи фінансування квартирно-експлуатаційного забезпечення, основи будівництва та споруд, військове господарство, управління логістикою тощо… Нам залишається лише мати бажання увібрати ці знання.
Людмила із впевненістю дивиться в майбутнє — війна на Донбасі позбавила її домівки, але дала неабияку силу духу. Дівчина сподівається повернутися до рідної бригади як офіцер та продовжити будувати мир в Україні, адже має для цього досвід та знання. А ми побажаємо їй досягти тієї мети, яку майбутня офіцерка поставила перед собою!
