Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Без волонтерів нині важко собі уявити наше громадянське суспільство. Зародившись на Майдані, волонтерський рух став суспільним феноменом, який не лише допоміг армії у 2014-2015 роках утримати удар і зупинити російську агресію, але і тепер є тим рятівним колом, яке тримає багато процесів на плаву.
Про російсько-українську війну і різні волонтерські долі розповідається у новій книзі Наталки Позняк-Хоменко «Волонтери: Сила небайдужих», яка вийшла у тернопільському видавництві «Джура» на замовлення Українського інституту національної пам’яті, повідомляє «Українська літературна газета».
«Слово «волонтер» в останні роки надійно увійшло в наш лексикон. І не буде перебільшенням сказати, що саме волонтерський рух, ця всенародна підтримка, стала одним із вирішальних факторів спротиву російській агресії. У багатьох моментах саме волонтери замінили собою державні механізми, виявилися оперативнішими, креативнішими, відповідальнішими. І саме завдяки волонтерам наша армія стала такою, як вона є. І йдеться тут не лише про харчі чи бронежилети, які масово возилися на передову у 2014-2015 роках. Ідеться передусім про моральний дух армії. Волонтери, які стали зв’язковим механізмом між передовою та тилом і реальним свідченням, що «своїх не кидають», підтримували у бійців розуміння, за що вони воюють, а у населення – що вони під надійним захистом. І це, мабуть, їхня найголовніша місія. Хочеться, щоб ми про це ніколи не забували», – говорить авторка книги, співробітниця Українського інституту національної пам’яті Наталка Позняк-Хоменко.
До книги увійшло 28 історій, розказаних від першої особи, які репрезентують різні аспекти волонтерської діяльності, пов’язані з російсько-українською війною: підтримка армії, допомога пораненим, підтримка населення, яке стало заручником цієї війни.
Героями книги стали як відомі волонтери Діана Макарова та Наталя Воронкова, які організували вивезення мирного населення з Дебальцевого на початку лютого 2015-го, голова благодійного фонду «Свої» Леся Литвинова, на чиї плечі лягла місія допомоги переселенцям у 2014-2016 роках, засновник фонду «Повернись живим» Віталій Дейнега, артисти Анжеліка Рудницька та Сергій Притула, так і, можливо, менш відомі широкому загалу, але від того не менш цікаві особистості. Такі, як підприємці з Володимира-Волинського та Сарн Костянтин Зінкевич та Сергій Лаврущенко, які з колегами взяли опіку над військовими частинами і за короткий час відремонтували значну частину військової техніки, як письменниця Ліля Мусіхіна з Тернополя чи Андрій Салюк зі Львова, які організували в своїх містах потужні центри допомоги армії. Як Іванна Поровська чи Тамара Горіха Зерня (авторка роману «Доця» про патріотів Донбасу), які одного разу вирішили, що всі їхні особисті заощадження мають піти на допомогу іншим, бо, якщо не буде країни, то й гроші не допоможуть. Як Наталя Герасименко («Ельф»), яка стала прототипом головної героїні роману «Доця» чи Наталя Чекмарьова («Сонечко»), яка «повернулася з війни» завдяки програмі психологічної реабілітації ветеранів, а нині допомагає побратимам віднайти себе в нових реаліях.
Наразі готується серія презентацій цієї книги в регіонах. Електронний варіант книги можна завантажити і прочитати на сайті Українського інституту національної пам’яті.
