Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
У ніч з 6 на 7 квітня 2014-го особовий склад 3-го полку спецпризначення підняли за тривогою… Вже невдовзі вони були в Донецькому аеропорту, який тоді ще жив власним життям – курсували літаки, а пасажири поспішали на рейси. Та за кілька місяців «русскій мір» перетворить це місце на руїну… Проте летовище стане символом незламності українського духу.
Спілкуємося з Олександром на псевдо «Кроль» під час його шостої ротації на війну. Кадровий військовий з 17-річним досвідом служби небагатослівний, проте спогадами про першу ротацію до ДАПу готовий поділитися з читачами АрміяInform.
Перший бій: ми довели, що так просто нас не візьмеш
Після прибуття кіровоградські спецпризначенці розмістилися у старому терміналі. Виконували завдання з охорони стратегічного об’єкта. Тим часом Донецьк все більше брали під контроль озброєні бойовики.
— Кардинально все змінилося незадовго до президентських виборів. Надходила інформація, що готується захоплення. Згодом навіть почали пропонували скласти зброю і вийти з аеропорту. Працівники нового терміналу не криючись казали, що після зміни їдуть на сепарські блокпости. А за день до першого штурму найманці вирішили «потрусити м’язами» — під’їхали до нас на КамАЗі, розгорнулися в бойовий порядок і залягли за ялинками за 50 метрів. Показово відпрацювали цей момент. Після двох пострілів у наш бік противник зник з поля зору. Так тиснули на нас психологічно, аби ми не чинили опору. Те, що їх чекало за добу, стало для них сюрпризом, — згадує Олександр.
«У ніч з 25 на 26 травня підрозділи армійського спецназу за підтримки бойової авіації завдали удару по терористах, які намагалися взяти під контроль міжнародний аеропорт Донецька. Була задіяна штурмова й армійська авіація, проведена висадка десанту. Українські підрозділи діяли стрімко й ефективно — було вбито близько 45 бойовиків, ще кількадесят поранені. Третину батальйону «Восток» знищено силами АТО. В рядах бойовиків почалася паніка, деякі лідери терористів поспішно покинули місто. Українські підрозділи закріпилися в районі аеропорту», – йшлося тоді в офіційних зведеннях.
— Перший бій тривав два дні. З нашого боку обійшлося без загиблих — були два середньої важкості поранені й два легкі. Одному дві кулі потрапили в ногу, а іншому — з підствольного гранатомета пробило уламками руку. Ще двох посікло осколками. Ми утримали аеропорт — ворог відійшов і зазнав великих втрат. А головне, був психологічно деморалізований, бо не очікував такого опору. Здається, що саме після цього бою для обох сторін це летовище стало не просто стратегічним оборонним об’єктом, а символом волі до перемоги, — продовжує співрозмовник.
Потім відбулася ротація — більшість кіровоградських спеців отримали інші завдання. Їм на зміну прибули бійці 72-ї окремої механізованої бригади. Проте 14 осіб, які брали участь у першому бою, залишились на летовищі. Був серед них і Олександр.
Перший кіборг, що відійшов у вічність…
Біля магазину «Метро», неподалік старого терміналу, 10 липня 2014-го була зроблена перша спроба прориву оборони ДАПу за допомогою важкої техніки.
— Близько 10-ї ранку ворог з БМП, під прикриттям двох кулеметників, почав стріляти в наш пост. Саме відбувалася зміна варти, і там було четверо з нашого полку. Після двох попадань трьом бійцям вдалося передислокуватися, ще один під час тих залпів залишався на посту, але дивом не постраждав. На жаль, не пощастило бійцю із 72-ї ОМБр Олександрові Якубенку. Ворожа БМП взяла лівіше і почала стріляти в інший пост неподалік. Постріл зайшов усередину, вдарився в задню стіну, вибухнув і поцілив йому через спину в легені і серце. Воїн загинув на місці, — пригадує військовик.
Рятуючи побратимів від засідки, колона з аеропорту опинилася під прицільним вогнем
Коли 3 вересня бійці батальйону «Дніпро-1» потрапили в засідку на шляху Авдіївка – Донецьк, на підкріплення з Донецького аеропорту вирушила колона: БМП, «Урал» із зеніткою, УАЗик з автоматичним гранатометом і медична «таблетка».
— У кінці злітної смуги чулися звуки бою. Я їхав за кермом УАЗу, а в кузові було п’ятеро побратимів. Я чув свист куль поруч, тому збільшив швидкість. Через сильний обстріл і куряву, що піднялася, коли виїхали з бетонки на ґрунтовку, довелося зробити різкий маневр… і авто лягло на бік. Вся колона опинилася під прицільним вогнем…
За кермом медичної «таблетки» був «Док». Коли з кузова «висипались» люди, він різко зманеврував, щоб не наїхати на них. Та так, що колесо пройшло в кількох міліметрах від голови його рідного брата! На щастя, той був у касці… До речі, «Халк» — один із тих, кого поранили в першому бою. Після лікування він знову повернувся в ДАП.
— Ми розвернулися в бойовий порядок поблизу так званого «Мурашника» (насип, що утворився після чистки злітної смуги. — Авт.). Працювала зенітна установка ЗУ-23-2, встановлена на «Уралі». Я відстрілювався з «агееса». Незабаром за два метри від мене розірвався снаряд, два осколки поцілили в руку. Один і досі там, — розказує Олександр.
Засідку знищили, проте у бою загинув військовослужбовець 156-го зенітного ракетного полку Повітряних Сил 24-річний Борис Козак. Його вбила снайперська куля. Ще трьох було важко поранено. Тоді ж поранення в плече отримав і Вадим Довгорук.
