Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Солдат Ольга Воронюк у війську не так давно – добігає кінця перший трирічний контракт жінки, і вона готується укласти новий. Втім, за ці 3 роки вона – вже вдруге виконує службово-бойові завдання в районі проведення операції Об’єднаних сил. При цьому дітей, двох донечок, 14-річну Камілу та 9-річну Даринку, жінка залишила на чоловіка. Він – старший сержант запасу Павло Воронюк – теж колишній військовий, за мобілізацією воював у складі Королівської бригади, а потім кілька років служив в одній з дружиною військовій частині, окремому ремонтно-відновлювальному полку. Солдат Ольга Воронюк сумлінно виконує свої обов’язки на посаді телефоніста апаратної польового вузла зв’язку, а у вільний час малює картини й ікони. Цьому своєму захопленню жінка приділяє буквально кожну вільну від служби хвилину.
Народилася й виросла Оля в Славуті. А потім доля закинула її з Хмельниччини на батьківщину чоловіка, у Львівську область. Там дівчина й залишилася, і сьогодні по говірці Ольги навіть уявити важко, що вона не прожила на Галичині від народження!
У Золочеві Ольга здобула фах швачки та соціального працівника, тут встала на весільний рушник, народила та виховує двох донечок. До війни була простою домогосподаркою, яких – мільйони. Усе змінив чотирнадцятий рік.
– Наприкінці чотирнадцятого я вирішила долучитися до волонтерської справи, – розповідає жінка. – Волонтери займалися різними напрямками, тож я обрала допомогу дітям учасників АТО. Всі пам’ятають той час, коли сім’я збирала захисника на війну, купуючи і однострої, і бронежилет із шоломом, і інше спорядження, а самі залишалися без засобів для існування. Подекуди навіть на одяг для діточок на сплату комірного не залишалося грошей…
Тож Ольга почала опікуватися дітьми тих, хто пішов захищати Батьківщину. Невдовзі ж, коли мобілізували Павла, і сама стала дружиною учасника АТО.
Допомагали й місцеві небайдужі люди, і українська діаспора з Польщі, Німеччини, Великої Британії та інших країн. Жіночок-волонтерів прихистили у василіанському монастирі. Там вони й складали, а звідти – вже розвозили адресатам одяг, взуття та солодощі для дітлахів. Згодом – і продукти та речі для поранених.
А потім волонтери заходилися організовувати при монастирі ярмарки, на яких продавали зроблені власноруч вироби, а кошти від виручки йшли на допомогу війську.
– Я вмію і в’язати, і вишивати, і гачкувати, і на машинці шити, але все життя мріяла навчитися малювати, – ділиться Ольга. – Тож почала малювати на склі, а вироби – продавати на ярмарку. Спочатку – на горнятках та баночках, згодом – уже більш складні роботи, картини на склі. Малюю, потім – гартую у духовці, аби міцнішими були. Ну, тут, на Сході держави, звичайно, малюю не на склі – і запікати немає де, та й поб’ється скло. Тож нині я малюю по дереву. Маю мрію малювати, як деякі військові художники, ікони на дошках від снарядних ящиків – та де ж я, телефоністка, їх візьму…
Волонтерством Ольга займалася до 2017 року, коли остаточно прийняла рішення пов’язати свою подальшу долю з військом.
– Я така, що мені в житті завжди чогось не вистачає, постійно хочу досягати більшого, – усміхається солдат Ольга. – І до армії я би вже давно пішла, але чекала, поки діти бодай трохи підростуть, і менша принаймні піде до школи. Дочекалася – і пішла служити.
Нетривалий час Ольга була працівником ЗС України, а потім – присяга, навчання у навчальних центрах у Полтаві та Десні і – служба. Нині в складі свого підрозділу солдат Воронюк перебуває на Сході країни. І – вже вдруге на Луганщині. Згадує, як перший раз командир не хотів її брати до району проведення ООС – сама напросилася і чоловіка за два дні до від’їзду повідомила… Але – нічого, зрозумів – сам не так давно зняв однострій.
Тут жінка-військовослужбовець виконує свою роботу телефоніста, а вечорами малює.
– Ще під час попередньої ротації я поставила перед собою мету: наступної – почати працювати по дереву. Чоловік надіслав мені акрилові фарби, які швидко сохнуть, пензлики, лак, нарізав фанеру, тож працювати є чим, – продовжує художниця. – Нині я малюю вже ікони. Інколи – перемальовую знайомі образи, інколи – вигадую сюжети сама. Проте часто доводиться шукати в Інтернеті, як виглядали, чи в що вбиралися ті чи інші святі чи архангели – це ж канонічні постаті, все має бути так, як у святому писанні!
А ще Ольга переконана, що волонтерів колишніх не буває. І навіть тепер вона іноді у вільний час розмальовує посуд і передає на ярмарки. Як і завжди, кошти від реалізації йдуть на потреби військових.
