Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Серед мужніх оборонців ДАПу були й танкісти окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Усередині літа 2014 року Донецький аеропорт хоча й контролювали українські військові, проте він перебував в оточенні — важливі населені пункти навколо нього були під ворогом. Для розблокування аеропорту українські військові провели низку бойових операцій зі звільнення сусідніх селищ.
Серед учасників тих подій був начальник бронетанкової служби Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» майор Владислав Болєлов. Тоді офіцер командував танковою ротою бригади «Холодний Яр». На Т-64 він звільняв Авдіївку, тривалий час утримував Піски й натиск противника на ДАП.
Як з’явилася «Дорога життя»
— 21 липня зведений підрозділ, який очолив мій командир батальйону підполковник Дмитро Кащенко, висунувся з аеропорту на штурм селища Піски. В тому бою сам комбат дістав важкі поранення обох ніг, рятуючи підлеглих, а мій бойовий товариш капітан Олександр Лавренко загинув. Олександр тоді знищив багато живої сили противника та їхньої техніки, а потім його танк підірвався на фугасі. Аби не потрапити в полон, він підірвав себе й машину. Для нашого танкового батальйону це був перший великий бій та одні з перших втрат. Зрештою, українським підрозділам вдалося закріпитися на позиціях та успішно виконати завдання. За кілька діб Піски були під повним нашим контролем, — розповідає Владислав Болєлов.
Коли українські захисники повністю оволоділи Пісками, то змогли прокласти відому «Дорогу життя», по якій техніка почала доставляти боєприпаси та продукти харчування оборонцям аеропорту. Також по цій дорозі здійснювалася евакуація поранених і проводилися ротації «кіборгів». «Дорогою життя» став відрізок шляху з Пісок через злітну смугу до терміналів, де оборонялися «кіборги». Цей шлях прострілювався з усіх сторін та постійно був під прицілом ворожої артилерії і танків.
Звільнення Авдіївки
— 28 липня 2014 року на трьох танках і двох БМП-2 ми висунулися в сторону Авдіївки, яку утримували проросійські сили ще з весни. Запам’яталося те, що під час штурму міста перед моїм танком почали ходити місцеві, не даючи змоги вести вогонь по противнику. Загалом місто ми взяли під свій контроль за три доби, хоча, якби не «допомога» окремих мешканців Авдіївки, зайняли б його за три години. Також нам дуже допомогли добробати, які разом з нашими хлопцями зачищали місто, — пригадує Владислав.
Згодом за час боїв українські захисники вибудували оборону, створивши лінію укріплень навколо злітної смуги по периметру навколишніх сіл — у Пісках, який став опорним пунктом наших сил, Водяному, Опитному, біля вентиляційного ствола шахти «Бутівка» тощо.
Тактичні хитрощі
З Авдіївки підрозділ майора Болєлова перемістився до Пісок, де зайняв важливі тактичні позиції. Панцерники використовувалися як основний засіб відбиття атак, знищення ймовірних місць розміщення живої сили й техніки противника та забезпечення ротацій «дорогою життя». Танкісти разом з іншими підрозділами успішно утримували Піски, постійно відпрацьовували по аеропорту, де розміщувався противник.
— У Пісках ми мали вигідні позиції. З дахів п’ятиповерхівок було добре видну всю злітну смугу, термінали. Неодноразово противник намагався технікою штурмувати, ми їх вчасно помічали та вогнем танкових гармат зупиняли. Здебільшого наші екіпажі викачувалися з різних несподіваних місць, відпрацьовували цілі та швидко поверталися назад до «барлогу», — згадує майор Владислав Болєлов. — Мій товариш, начштабу майор Євген Межевікін, на позивний «Адам», впровадив особливу тактику. Ми її разом дуже вдало застосовували: висувався танк, 5-6 пострілів і ховався. Поки їхня арта наводилася, танка вже не було, а в цей час з іншої позиції виїжджали ще кілька бронемашин й починали працювати. Артилерія противника просто не встигала перенавестися. Одночасно з флангу виходила третя група танків і вела ефективний вогонь по ворогу.
Окрім цього, ми застосовували дієву тактику каруселі. У темну пору доби навколо Пісок в один бік і протилежний виїжджали 5-6 танків. Рухалися вони навколо селища, імітуючи велику присутність бронетехніки — решта танків вела вогонь з позицій. Водночас до цього тактичного маневру залучали й сусідні танкові підрозділи, які дислокувалися поблизу Пісок. Гуркіт такий стояв, що ворог гадав, ніби в нас танковий батальйон й не наважувався вести наступальні дії. Ба більше, ми не глушили двигуни танків, аби противника тримати в напрузі. Кількість танків вони не бачили, проте звідусіль постійно їх чули.
«За лічені секунди на місце, де стояли танки, почали падати міни»
Неодноразово Владислав виїжджав для забезпечення ротацій «кіборгів». Танкові екіпажі постійно забезпечували вхід-вихід особового складу захисників Донецького аеропорту. Зі свого боку ворожі танки й артилерія постійно чатували на українських танкістів.
— Пригадую, як прикривали ротацію десантників. Виїхали двома танками. В одній машині був з «Адамом». Для ведення вогню в нас було лише 7–10 хвилин, потім починалася відповідь їхньої артилерії. І от коли вже треба було швидко повертатися, другий танк втратив зв’язок і не чув наших команд. «Адам» вискочив з машини й побіг до нього. І це все відбувалося поблизу самої злітної смуги! Механіку-водію він показав жестами, аби той під’єднав тангенту, яка в нього від’єдналась. Зв’язок було поновлено й ми разом рвонули назад. За лічені секунди на місце, де стояли танки, почали падати міни, — розповідає Владислав.
Майор Владислав Болєлов провів поблизу ДАПу майже пів року. За цей час провів десятки боїв…
