Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
У Національному військово-історичному музеї України серед експонатів, які розповідають про оборону ДАПу, привертає увагу стенд пам’яті співробітника музею Всеволода Воловика (псевдо «Сєва»), який 21 листопада 2014-го загинув під час оборони Донецького аеропорту.
— Свого часу Всеволод Воловик закінчив Калінінградське військове авіаційно-технічне училище, у 1993 році звільнився у званні капітана, — розповідає науковий співробітник установи Дмитро Махтаров. — Тема армії була йому близькою, тому він і прийшов працювати в наш музей. Всеволод, зокрема, багато уваги приділяв участі українців в Афганській війні, був відповідальним за цей напрямок роботи.
Роботу в музеї Воловик активно поєднував з діяльністю у військово-історичному клубі «Перевал», одним із засновником якого був. Буквально по крихтах збирав інформацію про бойові дії в Демократичній республіці Афганістан, щоб донести її до молоді, бо вважав: багато фактів і подій приховані або перекручені. Брав участь у реконструкції конкретних боїв Афганської війни.
Коли ж розпочалася Революція Гідності, Всеволод серцем і душею її підтримав. Події на Майдані збіглися в часі з виконанням відповідальної роботи з організації виставки «Афган: солдати війн не починають». І Воловик удень готував експонати в музеї, а ввечері вирушав на Майдан Незалежності підтримати однодумців.
А з початком російської агресії Всеволод, не роздумуючи, добровільно прийшов до військкомату. «Він не міг спокійно дивитися на те, що відбувалось на Донбасі, — пригадувала дружина Всеволода Світлана Волик. — Казав: “не можу просто сидіти та протирати штани, я повинен намагатися щось зробити для цієї країни”. Досвід у Всеволода у військовій справі був великий. Він воював в Афганістані, тому пішов на цю війну ділитися досвідом».
А ось як розповідає про побратима Олена Білозерська у книзі «Щоденник нелегального солдата»: «Сєвка» — розвідник від Бога. Спортсмен без шкідливих звичок, що у свої під п’ятдесят мав вигляд на тридцять з хвостиком. Він вештався вулицями окупованих міст, зображуючи алкоголіка — у старих спортивних штанях з відвислими кишенями (відвислими, тому що там граната).
Крутився по базарах, курив якісь бички, стоячи біля бойовиків і російських військових, ніхто на нього не звертав уваги, а зібрана інформація була безцінною».
Під час одного з розвідувальних рейдів під Луганськом Воловик потрапив у полон, де провів 45 діб. Бойовики так і не дізналися про його військову професію й відпустили за обміном полоненими.
Та Всеволод невдовзі знову відправився на фронт, тепер уже в складі ДУК «Правий сектор». Навчав розвідницької справи молодих бійців, формував розвідроту у складі 5-го окремого батальйону. Коли ж опинився під Донецьким аеропортом, на зв’язок з рідними виходив зрідка. Телефонував лише у хвилини затишшя, аби не було чутно вибухів і пострілів — щоб родина не хвилювалася.
21 листопада 2014 року Всеволод Воловик разом з розвідником Володимиром Байдюком підірвались на ворожій міні.
У пам’ять про безстрашного розвідника 2-га рота спеціальних операцій ДУК «Правий сектор» має ім’я капітана Всеволода Воловика.
