У 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка чекають на готових повернутися після СЗЧ і гарантують справедливе людяне відношення. Про це розповів…
Духовний центр навчально-тренувального центру військ зв’язку вважається одним із найкращих культових закладів у складі ЗС України. Створений на базі військової каплиці, нині він став уособленням збереження та продовження багатовікової національної спадщини й духовних традицій українського народу. Стіни храму впродовж його історії увібрали енергетику багатьох сотень сердець прочан – воїнів усіх християнських конфесій з різних куточків нашої країни.
– В усі роки визвольних змагань духовність і віра були зброєю не менш потужною, ніж шабля, спис та гармата, – розповів військовий капелан Анатолій Рудько.
Коли дух і матерію поєднали і Слово, і Діло
Військова каплиця на території навчального центру з’явилась у 2012-му завдяки ініціативі Командування військової частини за сприяння волонтерів, ветеранських організацій і небайдужих містян. Новобудову оздобили золотоверхим куполом та дзвіницею, а його внутрішнє убранство створили православні ікони, картини, церковна атрибутика й тематична література.
– Місце, де воїни-зв’язківці православної віри могли задовольнити релігійні потреби, набуло великої популярності, – продовжив отець Анатолій. – На доповнення до богослужінь відповідно церковного статуту в навчальному центрі стало доброю традицією молитовним словом освячувати й загальні врочистості, як то Військові присяги, вручення зброї молодому поповненню. Причому, за власним бажанням тут долучались віруючі усіх конфесій.
Тому цілком природно, що вже за кілька років капличка розширила призначення і за статусом стала духовним центром. Урочисті дзвони сповіщають тепер про Різдво і православне, і католицьке.
– З однаковою шаною і повагою ставимось до релігійних традицій захисників незалежно від віросповідання. Нас усіх об’єднує головна віра – у перемогу над російським агресором, – додав військовий капелан.
До слова, завдяки релігійно-просвітницьким лекторіям й популяризації духовних заходів лише два останні роки обряд хрещення у духовному центрі прийняли близько 70 воїнів.
Духовна спадщина, що долає час і кордони
Не лише окрасою, а й справжньою гордістю духовного центру навчальної військової частини вважають унікальне зібрання ікон та зображень образів святих, яких у храмі близько сотні.
– Можемо позиціонувати духовний центр і як музейну установу, – зазначає отець Анатолій Рудько. – Адже у нас виставлені творіння, яким вже понад двісті років. Зокрема, це ікони із зображеннями Пресвятої Трійці, рівноапостольних князів Петра і Павла та Миколи-Угодника.
До ознайомлення усіх бажаючих створена і унікальна збірка списків чудотворних ікон Пресвятої Богородиці з усіх куточків України.
З історією релігії, військового капеланства та його впливом на розвиток самосвідомості воїнів знайомлять друковані церковні видання, які користуються попитом серед відвідувачів храму.
Загалом постійний зворотній зв’язок з усією країною тут відчутний особливо тому, що серед прочан, що прийняли обряд хрещення, мешканці усіх областей України. А обряд вінчання на шлюб подружньої пари воїнів-зв’язківців, що провели торік, укотре підтвердив одвічне прагнення нашого народу до миру, злагоди та гармонії.
Сімейна традиція, випробувана часом
У свої майже 73 роки військовий капелан Анатолій Рудько не може не викликати в співрозмовника почуття щирого захоплення й поваги. Він одразу вражає енергетикою і креативним мисленням, освіченістю й комунікабельністю. А найяскравішим доповненням до портрету священнослужителя є його незвична біографія, яка особливо підкреслює статус військового капелана.
Шлях у віру, за словами отця Анатолія, для нього розпочався вже з моменту народження у 1948 році, адже його прадід, дід та рідний дядько служили священниками.
– Бабця змалку брала із собою до церкви, де я зручно вмощувався на стільчик і тихенько засинав упродовж її молитов, – з теплою усмішкою пригадує військовий капелан. – Тому моє перше усвідомлення релігійних канонів, мабуть, прийшло і через гени, і через підсвідомість.
Митями, спресованими в роки, минуло навчання у Харківському автотранспортному технікумі, армійська строкова служба в Чехословаччині, що співпала з подіями протистояння її громадян радянській імперській політиці 1968 року, по тому – навчання у Тульському військовому артилерійському училищі й довгі виснажливі роки офіцерської служби.
Довгі роки пошуку внутрішньої досконалості та гармонії наприкінці минулого сторіччя остаточно затвердили бажання учорашнього офіцера-артилериста присвятити життя служінню вищим духовним цінностям.
З 2007 року отець Анатолій розпочав капеланську діяльність, а 2018-го прийняв під опіку духовний центр навчальної військової частини.
– Замало прийти до ідеалів добра та гармонії самому, важливо допомогти відкрити світ і тим, хто прийшов до тебе за порадою і допомогою, – ділиться думками священнослужитель. – У кожного з нас на серці лежить те, що можливо відкрити лише духовному отцю. І це спонукає бути й тонким психологом, щирим товаришем і мудрим вчителем. Особливо це важливо в формуванні морально-психологічної стійкості воїнів, їхній готовності протистояти не тільки підступному ворогові, а й звичайним побутовим або особистісним проблемам.
– Шлях до розуміння Віри й свого призначення – у серці кожного. Але його тривалість у кожного своя, – сказав на завершення розмови отець Анатолій. – І воістину по-справжньому щасливий той, хто його здолає сам і допоможе відкрити іншим.
