Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Порушити тему використання дробових рушниць не лише для потреб поліції, але й для армійських потреб кореспондента АрміяInform спонукала дискусія серед відвідувачів одного зі збройових інтернет-форумів. Мовляв, у теперішніх реаліях «дробовик» однозначно програє штурмовій гвинтівці й для армійських потреб, пробачте за тавтологію, не потрібний. Прихильників та заперечувальників цієї ідеї виявилось приблизно порівну, то ж виникла і цікавість дізнатися про це питання більше.
«Окопна мітла» як американська «фішка»
Давайте глянемо, як ситуація виглядає на «зовнішньому» ринку. Себто за кордоном. Одними з найдавніших поціновувачів дробової зброї є американці. Їхню «окопну мітлу» Winchester зразка 1897 року використовували війська США ще в період філіппінської кампанії 1898−1902 років. А під час Першої світової американські вояки експедиційних сил у Європі, озброєні якраз «шаттерганами», тобто рушницями, що стріляють дробом, так добре вичищали з її допомогою німецькі шанці, що зброя і здобула свою назву «окопна мітла». А німці зі свого боку навіть на офіційному рівні намагалися опротестувати використання дробовиків як зброї, що суперечить Гаазькій конвенції. Заприсягалися, що будуть страчувати будь-якого полоненого солдата з дробовиком. Але американці погрозами не перейнялися.
Відтак їхній вояк із «шаттерганом» неодноразово потрапляв на історичні фото: Друга світова, Корея, В’єтнам, Близький Схід. Усюди 12-й калібр у руках військового залишив, як кажуть, свій слід.
Завдання для 12-го калібру
Втім, якщо об’єктивно оцінювати успіх бойового застосування гладкоствольних рушниць та дробового боєприпасу в війнах більшої частини ХХ століття, слід підкреслити, що на піхотинцях, за виключенням певних штурмових підрозділів, не було захисного спорядження, окрім шолома. Тому постріл із дробовика на короткій дистанції і давав такий «очищувальний» ефект у німецьких траншеях. Нині, коли солдат споряджений у бронежилет, балістичні окуляри, тактичний шолом, наколінники та налокітники, постріл із дробовика, його, звісно, поранить, але відсоток летальності буде значно меншим, ніж історичні приклади Першої світової.
Але чомусь відмовлятися від «помп» іноземні армії не планують. Корпус морської піхоти США, як найбільш воюючий підрозділ американської армії, досі має на озброєнні напівавтоматичні дробовики Benelli М4, які у війську отримали індекс М1014. Окрім них, дробовики використовують інші види ЗС США, а також військова поліція та інші правоохоронні структури. Крім американців, свою модифікацію того ж гладкоствольного напівавтомата Benelli використовують британські військові, але вже з індексом L128A1 COMBAT SHOTGUN. Обидві армії беруть участь у місіях на Близькому Сході, у Афганістані тощо. І американці, і англійці підкреслюють, що бойовий дробовик — дуже помічна штука, коли група діє в умовах щільної забудови. Попри невеликий радіус дії в плюс-мінус п’ятдесят метрів, зброя має велику зупиняючу можливість та високу щільність вогню. Озброєний такою зброєю вояк може виграти час для групи, відкривши зупиняючий вогонь на короткій дистанції, давши час іншим бійцям розосередитись та знайти укриття.
Водночас американські військові відзначають, що помпова рушниця — непогана «відмичка» для більшості дверей під час проведення пошуково-блокувальних операцій. Через це в «окопної мітли» та її сучасних варіацій з’явилося ще одне прізвисько — Masterkey.
Крім того, ветерани американських підрозділів, що залучалися до несення вартової служби в зонах військових конфліктів, відзначали, що в окремих випадках екіпірування вартового дробовиком та пістолетом було більш адекватним ситуації, ніж із штурмовою гвинтівкою. Ну а ті американці, що служили на флоті, зазначають, що для тактичних дій всередині кораблів, «шотган» також кращий, ніж автоматична гвинтівка.
Ще один плюс з точки зору солдатського практицизму в бойових умовах — дробовик не такий вибагливий до чищення, як та ж сама штурмова гвинтівка. Але це вже питання суто дискусійне. І будь-який педант-зброяр її запросто опротестує.
Шотганові «баги»
Попри те, що сучасні армійські «помпи» мають розмай боєприпасів:окрім стандартного патрона 12/76, із дробом та шротом, є полегшений, нелетальний, світлошумовий, з кулями-флешетами, спецбоєприпаси для балістичного відмикання дверей тощо. Є насадки для стрільби газовими гранатами для стримування натовпу під час заворушень. Крім того, інженерна думка вже пішла далі, і на основі патрона до дробовика розроблені міні-гранати типу FRAG-12.
Водночас закордонні армійці говорять і про слабкі сторони свого гладкостволу. І говорять уже років так п’ятдесят. Один із «багів» цього типу зброї, які б воліли виправити військові, — порівняно невелика ємність магазину. Вище ми говорили про те, що «помпа» хороша в щільності вогню. Тільки от кількість набоїв (7+1 в сучасній версії армійського дробовика) дуже швидко закінчуються. А на перезарядку потрібен дорогоцінний час.
У рамках програми розвитку концепції бойового армійського дробовика американці почали розробки вже наприкінці 1960-х років. І навіть отримали щось, що було схоже на армійський карабін «на стероїдах» з повністю автоматичною схемою подавання боєприпасів і магазином аж на 10 патронів. Втім, після завершення війни у В’єтнамі (а розробки дробовика зі збільшеним боєзапасом були зумовлені якраз його використанням у джунглях. — Авт.), він у серію не пішов. Подальші розробки подібного автоматичного дробовика велися у 1980-х. Найбільш наблизились до реального використання зразки фірми Хеклер і Кох. Але знову без прийняття на озброєння армією США. Так що нині найбільш масовою у американському війську є «помпа» з класичним трубчатим магазином. Не враховуючи дрібносерійних партій M26 MASS — підствольних варіантів 12-міліметрового гладкоствольного «шаттергана» для стандартної армійської гвинтівки М-4. Цей варіант розроблено в 1990-х роках і він навіть застосовувався під час бойових дій у Афганістані. Більш успішно повністю автоматичними моделями гладкостволу насичений комерційний ринок. Певні зразки перебувають на озброєнні силових структур та поліції, але не армійських підрозділів.
Так потрібний нам «траншейний гладкоствол» чи ні?
І якщо із закордонням усе більш-менш зрозуміле, то що ж у нас в Україні з армійським гладкостволом?! Збройове виробництво в даному сегменті наче присутнє. Вінницьке НВО «Форт» наприкінці 1990-х розробило серію помпових рушниць «Форт-500». На озброєння вони поступили до МВС. Зокрема, саме з них стріляли беркутівці на Майдані по мирних протестувальниках. А от для війська чогось подібного нині немає.
Тут читач може слушно зауважити, що про який дробовик може йти мова, якщо у нас немає навіть документальної концепції його застосування армійцями. Правильно, у американській армії дробовик та його бойове застосування є частиною програми бойової підготовки. Статути та настанови регламентують роль цієї зброї та її, як кажуть, місце в строю. Але враховуючи те, що ми поступово наближаємось до запровадження доктрин і стандартів НАТО, можна було б і більш ретельно звернути на це увагу в процесі формування майбутніх документів та програм бойової підготовки. Включно із адаптацією вже існуючих закордонних наративів.
І ми, власне, дійшли до моменту, аби розглянути ключове питання. Чи є практична потреба в армійському гладкостволі в наших реаліях?! Щоби не бути голослівним, кореспондент звернувся до експерта із застосування стрілецької зброї — кандидата у майстри спорту з практичної стрільби, ветерана АТО, офіцера-десантника Ростислава Пашука, який виконував бойові завдання на фронті в складі львівської десантно-штурмової бригади в перші роки відбиття російської агресії на Донбасі.
Загалом слова ветерана-десантника вписуються в бачення того, що «дробовик» в армійському розумінні досить специфічна зброя, розрахована на виконання окремих задач. Але практичний досвід показує, що під час російсько-української війни «шаттергани» в руках армійців точно були би не зайвими.
— У перші тижні боїв на Донбасі рух наших колон блокувався цивільними. І що в таких випадках робити, коли умовляння і слова марні, а виконання поставленого завдання під загрозою зриву?! У американських військових є можливість використання нелетального боєприпасу для контролю громадських заворушень. Постріл м’якою гумовою пробкою з помпової рушниці точно не вб’є, але витверезить і стишить людину, що заступає шлях військовим, — говорить він. — Дії в населених пунктах так само. Боєць з дробовиком був би не зайвий під час зачисток будівель. Навіть ті ж двері «відстрілити» — автомат не для цього призначений, а от із дробовика запросто.
А якщо додати до цього, що дробовик, припустимо, на блокпосту — хороший засіб для зупинення автомобіля, що йде на прорив. Та й порушника меж ділянки, що перебуває під охороною, можна зупинити нелетальним пострілом. Ба більше, в окремих випадках дробовик може замінити застосування гранати: у тому ж міському бою, де вибух у вже зруйнованій будівлі може спричинити обвал. А залп шротом — ні. І ще − у нас нині триває чи не остання в Європі «траншейна» війна. І чому армійський дробовик уже понад сто років називають саме «траншейною мітлою» нагадувати не будемо. Для цих умов зброя і призначалась.
Загалом, як допоміжна, але не основна зброя, армійський дробовик цілковито вписується в реалії сучасних військових конфліктів. Військові з практичної точки зору бачать гладкоствол не як зброю, але як перспективний допоміжний засіб для реалізації бойових завдань. Чи буде він із часом запроваджений в українському війську? Побачимо. Можливо, у рамках концепції бойової суміжності з підрозділами НАТО з часом українська піхота, десант, морпіхи, гірські штурмовики та ССО отримають профільний курс із підготовки та застосування цієї зброї у бою. А також і саму зброю. Бо виробляти її можуть як в Україні, так і закупляти за кордоном. До прикладу, Туреччина, як один із найбільш активних партнерів нашої країни в галузі озброєнь, має досить цікаві напрацювання у царині гладкостволу. До прикладу, турецькі дробовики концерну Hatsan.
