Мета — ускладнити Кремлю доступ до валютних надходжень і фінансування війни. Європейський Союз готує новий етап економічного тиску на Росію,…
Як повідомляла АрміяInform, сьомий рік поспіль до району проведення операції Об’єднаних сил зі Львова вирушає особливий військово-волонтерський «десант» 58-го Будинку офіцерів, головна місія якого – принести дух Різдва й Нового року як до наших військовослужбовців на передовій, так і цивільного населення на Сході країни.
Цими днями колектив повернувся додому. Позаду в нього 3700 кілометрів різних доріг, близько 40 концертів як на взводних та ротних опорних пунктах на лінії зіткнення, так і в медичних закладах, школах, інтернатах Луганської та Донецької областей. Чим запам’яталася ця подорож, що вразило і чи трапились якісь дива, які часто відбуваються саме напередодні Нового року та Різдва Христового?!
Подекуди 5–7 концертів
на день і марш-кидок на 100 кілометрів
– Цьогорічна поїздка мала дві особливості. Вперше за всі роки ми поїхали у складі високомобільної групи внутрішніх комунікацій «Браво» від Центру морально-психологічного забезпечення при Генеральному штабі ЗСУ. Старшим групи був начальник відділу культурологічного забезпечення військ (сил) вищезгаданого Центру полковник Володимир Матвійчук, який «за сумісництвом» у складі колективу виконував роль баяніста, – почав розповідь начальник 58-го Будинку офіцерів полковник Віталій Провозін, який зі свого боку традиційно був в образі святого Миколая. – І такий формат дав безліч переваг. Насамперед все добре спланували й організували. Завдяки чому нам вдавалось у деякі дні проводити по 5–7 концертів, долаючи до 100 кілометрів. Та, найголовніше, що ми проводили роботу безпосередньо в тих підрозділах, які передусім потребують психологічного розвантаження – на взводних і ротних опорних пунктах.
Вперше без отця Андрія Дуди, але на його авто і під ангельською опікою
Щодо другої особливості поїздки, то, на жаль, уперше за сім років львів’яни вирушили на Схід без свого земляка і доброго чоловіка – отця Андрія Дуди, який цьогоріч відійшов у вічність. Традиційно він як патріот і капелан долучався до духовної і волонтерської підтримки військових.
– Але ми їхали його машиною – «фольксвагеном-транспортером», який Будинку офіцерів подарувала його дружина Ірина. І коли вирушали в дорогу, то казали: «Братику, ти з нами! Твоя справа продовжується!» – зазначив Віталій Володимирович. – Так, з Божою поміччю і підтримкою ангела-охоронця ми і долали нелегкі засніжені дороги прифронтового Сходу.
На одній зі світлин, власне, добре видно, як «течик» застряг у бездоріжжі, і екіпаж всіма силами намагається зрушити авто з місця.
– Тоді ми добряче намучились. Сніг притрусив м’який пісок, і ми сіли, що називається, на пузо. Десь годину відкопувались, домкратили машину, стелили гілки. Так, зрештою, виїхали з тої халепи. Але проїхали лише метрів 50, як знову сіли…Той самий пісок і колія в коліно. Тоді хлопці «Уралом» зачепили і потягли. Іншого варіанту не було. Але ми ще встигли, хоч і в сутінках, дати для воїнів довгоочікуваний концерт, – розповів про одну з пригод полковник Віталій Провозін.
Разом з офіцерами працювали просто неба працівники ЗСУ Андрій Феденьків та Мар’яна Герляк, а також волонтер Наталя Швець, які виступили в ролі колядників та артистів.
Про сльози на очах мужніх захисників і діточок
українського Донбасу…
— Що найбільше запам’яталося? – запитую у Віталія Володимировича.
– Два моменти. Перший, коли в одному з невеликих підрозділів у районі Трьохізбенки під час виконання фінальної пісні «З нами Бог», де у приспіві є такі слова: «З нами Бог і в нас одна дорога – здобути перемогу і виграти цей бій, країну не здолати бо ми її солдати, і бороним нарід свій», мужні воїни плакали. Виступали сльози на очах у чоловіків та жінок і в інших військових колективах, коли просто співали українські пісні та колядки. І це були не тільки сльози туги за рідною домівкою і близькими напередодні свят, а сльози гордості за свою справу, бажання тої нашої Перемоги! – ділиться начальник 58-го Будинку офіцерів. – Другий момент стосується дітей прифронтового району. Дуже приємно, коли в Новотошківській школі (у «сірій» зоні. – Авт.) підготовча група, а це дітки 4–5 рочків, намагалися старанно розповідати віршики і говорити українською. Тоді і розумієш, що ці гарні і милі дітки – це якраз ті паростки майбутньої України на Донбасі! І дуже важливо їх підтримати, оточити любов’ю і турботою!
Новорічні дива трапляються
За словами Віталія Володимировича, під час кожної поїздки на Схід у цей новорічно-різдвяний період з колективом трапляються якісь дива. Наприклад, у 2014 році методист Будинку офіцерів Таня Петришина зустріла хлопця в Краматорську, з яким у дитинстві навчалася в школі та ходила на танці. А вони обоє з Буковини.
– Нинішнього ж року Андрій Феденьків в одному з підрозділів випадково зустрів сусіда, який живе поряд, хата – в хату. В іншій бригаді зустрів хлопця з рідного села, що в Миколаївському районі на Львівщині. Тобто двох земляків зустрів на Сході! До речі, якраз тоді односельчанину Володимиру Шпаку голова військово-цивільної адміністрації Станиці Луганської Юрій Золкін вручив грамоту за сумлінну службу. Її ми передали матері воїна, як тільки повернулися. Зі сльозами на очах вона прийняла таку своєрідну новорічну вітальну листівку. І, повірте, це напевно, для неї був найприємніший новорічний подарунок у житті. От такі приємні моменти трапляються напередодні Різдва й Нового року, – зазначив полковник Віталій Провозін.
Поїздка вдалася. За традицією львів’яни подарували не тільки мистецькі вітання, а й передали від галичан найрізноманітніший крам: від смаколиків, як-от домашня ковбаска і вареники, до технічних засобів, замовлених військовими на передову. А ще – листівки й малюнки від дітей. Усе навіть не помістилося в бус, тож частину довелось передавати поштою. Всі отримали гарний настрій і заряд позитиву.
– З прийдешнім Новим роком та Різдвом Христовим! Повертайтесь додому живими і здоровими! – вкотре говорять українці своїм захисникам.
А на цих світлинах, може, хтось знайде і свого захисника…
Фото з архіву 58-го Будинку офіцерів
