Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Українська греко-католицька церква започаткувала безоплатну програму психосоціальної реабілітації військових психологів, капеланів, захисників України, членів їхніх сімей і жертв війни. Про перші результати її реалізації та сам проєкт під час брифінгу в АрміяInform розповів координатор програми від Департаменту військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ, диякон, полковник запасу Руслан Коханчук.
— Наша програма реалізується завдяки фінансовій допомозі німецьких партнерів — благодійного фонду Renovabis (з лат. — оновити), а також жертводавців з України та греко-католицької церкви зокрема. Робота виїзної команди починається зі звернення від управлінських структур того чи іншого відомства чи безпосередньо від командира військової частини.
— Можливий запит лише від юридичної особи чи також і від військовослужбовців?
— Ми проінформували про програму Міністерство оборони, Державну прикордонну службу, Національну гвардію та інші відомства. Відповідно, управлінські структури доводять інформацію до військових частин.
— А як ви досягаєте ветеранів війни?
— Ветеранів ми залучаємо через наших капеланів, священників УГКЦ, які працюють у військових гарнізонах і комунікують з різними ветеранськими організаціями.
Програму з психологічної реабілітації проводять кваліфіковані спеціалісти з ГО «Побратими», які напрацювали цілу низку потужних проєктів, починаючи з психосоціальних програм і завершуючи допомогою ветерану у відкритті власного бізнесу.
— Що конкретно передбачає програма психологічної реабілітації?
— Ми пропонуємо тренінги з психологічної стійкості або гнучкості/незламності. Їх проводять кваліфіковані спеціалісти з ГО «Побратими». Зокрема можу сказати про Андрія Козінчука — психолога, реабілітолога, ветерана АТО. У нього своя команда, яка напрацювала цілу низку потужних проєктів, починаючи з психосоціальних програм і завершуючи допомогою ветерану у відкритті власного бізнесу.
Особисто побувавши на тренінгах, я й сам узяв для себе деякі цікаві речі. Зокрема дізнався, що, крім роботи й відпочинку, існує ще в 6 сферах людського життя (сміється. — Авт.). Отож, окрім роботи, є сім’я. Сім’я в тому сенсі, що це безпечне коло, та територія, де ви почуваєтеся безпечно. Потім — здоров’я. Тут маємо на увазі сон, здорове харчування, певна психоемоційна гігієна. Четвертий напрямок — саморозвиток у тій сфері, що не стосується вашої роботи (бо якщо стосується, то це вже професійний розвиток). П’ята — оточення, що не пов’язане із сім’єю та професійною сферою. Тобто це люди, які не належать до вашої соціальної групи. Шоста сфера — відпочинок. Сьома — творчість, восьма — духовність. Якою мірою збалансовані ці складові, такою мірою людина почувається комфортно психологічно й живе повноцінним життям.
— Так, справді цікаво. Однак повернімося до програми. Як довго вона триватиме?
— Працюватимемо три роки. Мета — охопити й допомогти більше ніж 2000 військовослужбовців.
— Аби визначитися, наскільки професійна ваша допомога, чи можете назвати якісь фінансові показники програми?
— Зазначу одну цифру: година роботи нашого професійного психолога коштує 1000 грн. Зрозуміло, що основні фінанси йдуть якраз на виплату гонорарів фахівцям, які працюють з цільовою групою. Ми зацікавлені в тому, аби це були висококваліфіковані люди, цікаві й ефективні.
Для роботи формується команда — своєрідна мобільна група, в якій обов’язково присутній капелан, психолог, координатор, соціальний працівник. Ми хочемо й намагаємося працювати у військовому середовищі, тому виїжджаємо в частини.
— У якій формі проходять ваші тренінги. Це лекції чи інтерактив, виїзди на місця чи новомодний онлайн?
— Тренінги відбуваються у різних форматах і в різних регіонах України. Для цього формується команда — своєрідна мобільна група, в якій обов’язково присутній капелан, психолог, координатор, соціальний працівник. Вона виїжджає у військову частину. Ми хочемо й намагаємося бути у військовому середовищі. У зв’язку з карантином окремі заходи (лекції) можемо проводити дистанційно.
— Чи відчуваєте запит у військах на ваші послуги? Як пройшли перші відрядження у війська?
— Запит вражає й окрилює, адже перші тренінги показали, що військовослужбовці дуже настроєні на спілкування з нами. Зокрема один з них проходив у Зарваниці для військових капеланів і психологів. Другий був проведений у 10-й гірсько-штурмовій бригаді.
— Яким чином був організований останній виїзд. Хто був його ініціатором?
— Він став певною мірою двосторонньою дією. Спочатку ми проінформували про програму наших капеланів, які працюють у Збройних Силах, аби вони поспілкувалися з командирами частин. Першою бригадою зі Збройних Сил, що відгукнулась, стала «десятка». Власне, таким чином ми й опинилися у цій частині. Інформація поширилася. І ось уже зі 128-ї бригади запитують: «Коли до нас?» Тобто цікавість до програми виявилася чималою навіть на початку.
Від жодної з конфесій не надійшло зауважень, мовляв, УГКЦ перетягує на себе ковдру… Навпаки, у цій царині всі прагнуть співпрацювати. Нині налагоджено співпрацю зі Збройними Силами України, Національною гвардією та Адміністрацією державної прикордонної служби.
— Але ж тут є певна нерівність: не в усіх частинах працюють капелани УГКЦ. Є чимало душпастирів від Православної церкви України, протестантських деномінацій та інших конфесій…
— На одному з тренінгів у нас були присутні капелани від ПЦУ, які виявили професійне зацікавлення. У середині грудня в Карпатах був проведений ще один окремий тренінг для капеланів, у якому взяли участь штатні та позаштатні військові й медичні капелани Української греко-католицької та римо-католицької церков, Православної церкви України та Української церкви християн віри євангельської.
Загалом від жодної з конфесій не надійшло зауважень, мовляв, УГКЦ перетягує на себе ковдру… Навпаки, у цій царині всі прагнуть співпрацювати. Щодо зауваженої вами нерівності, то цієї проблеми не існує. Ми співпрацюємо з Генеральним штабом Збройних Сил України, Головним управлінням Національної гвардії України та Адміністрацією державної прикордонної служби України. У кожному з цих відомств визначено координатора нашої програми, через якого можна розв’язати всі робочі питання. У Збройних Силах України, зокрема, це начальник відділу по роботі з військовими капеланами Центру морально-психологічного забезпечення полковник Олександр Ковтач, в НГУ — начальник Служби військового духовенства (капеланства) полковник Олександр Іздебський, в Адміністрації ДПСУ — полковник Олексій Варичев.
Чималий інтерес до наших тренінгів виказують військові психологи, особливо вчорашні випускники ВВНЗ. Коли у військову частину приїжджають люди з міжнародними сертифікатами та професійним досвідом, зрозуміло, що це подія для молодих спеціалістів, які прагнуть фахового зростання.
— Які головні питання порушують командири частин, запрошуючи вашу команду. Що їх турбує найбільше?
— Чимало уваги до молодих військових психологів, які нещодавно закінчили військові виші. Їм важливо навчитися комунікувати з особовим складом, ламати стіну на шляху до військовослужбовців. Ніде правди діти, рівень знань у них, можливо, достатній, але практичних навичок не вистачає. Коли їх запитують, за яким методом психотерапії вони працюють, то відповіді немає, бо в інституті вчили «всього потроху». А застосування деяких з них, наприклад когнітивно-поведінкової терапії, потребує не лише теоретичних знань, а й чималого досвіду. І ось у військову частину приїжджають люди з міжнародними сертифікатами й відповідним професійним досвідом. Зрозуміло, що це подія для молодих спеціалістів, які прагнуть фахового зростання.
— З ким ви проводили тренінги загалом? Які категорії військовослужбовців виявили найбільший інтерес до вашої команди?
— Окрім психологів, ми працювали із заступниками командирів та офіцерами МПЗ, командирами підрозділів (взводів, рот і батальйонів), а також безпосередньо з особовим складом батальйонів. У 10-й бригаді загалом охопили понад 200 осіб.
Чи не найбільше військовослужбовці цікавляться тим, що робити з емоційним вигоранням: як треба діяти, як самого себе захищати, відновлюватись?
— Чи не могли б ви, як учасник подій, поділитися особистими спостереженнями. Про що запитували реабілітологів військовослужбовці? Чи отримали вони те, що шукали?
— Різноманіття порушених питань велике. Зокрема чи не найбільше говорилось про те, що робити з емоційним вигоранням: як треба діяти, як самого себе захищати, відновлюватись?
Нерідко запитували про те, як виявляти й що робити для тих людей, які схильні до суїциду. Як працювати з малими групами, коли роботу треба проводити не індивідуально, а у складі підрозділу. Як займатися самореабілітацією. Загалом, як впливати на людей? Дуже активно відбувається тренінг із нерепресивного спілкування.
— Дайте яскравий приклад, коли, на вашу думку, тренер потрапив у яблучко. Чи стали ви свідком катарсису?
— Скажу інакше. Що мене потішило. Як казав нині покійний Жванецький, через зовнішній тиск гумор народжується зсередини. Умови життя в деяких підрозділах — ну просто ідеальні, а деякі — в очікуванні на ремонт або нову будівлю — живуть фактично в польових умовах. Це все, зауважте, в межах однієї бригади. Безумовно, відчувається, що ці факти мають вплив на настрій особового складу. Але позитивно те, що військовослужбовці в гірших побутових умовах не втрачають почуття гумору. Сміялися часто й були дуже активними. Стався такий випадок, коли під час знайомства тренер запитав: «Будь ласка, представтеся, скажіть, чим ви займаєтеся». (Не яка посада, а що ви тут робите). І ось у відповідь один з військових сказав: «Я повертаюся додому». У залі запанувала тиша. Тренер вчасно зорієнтувався: «Ви зі Сходу?» — «Так, я з Луганська…» Тобто всю свою діяльність військовослужбовець спрямовує на те, аби повернутися на малу батьківщину. А були й інші випадки. Один військовослужбовець відповів, що не розуміє, що робить в армії. Це показник того, що з ним треба поглиблено працювати. Тож запит на психологічну програму великий.
За логікою запитань командирів, спрямованих тренерам, завуальовано звучало: «Для чого психолог потрібен нам?» Відповідь виявилася для багатьох дещо несподіваною: «Психолог потрібен передусім командирам!»
— Як психологи розв’язували важкі питання, які потребують значного ресурсу часу?
— Давали свої контакти, радили книги, інформресурси та конкретні вебінари. Знайомили з роботами відомих психологів з конкретних напрямків. До речі, запам’яталася реакція командирів. За логікою їхніх висловлювань, спрямованих тренерам, завуальовано звучало: «Для чого психолог потрібен нам?» Відповідь виявилася для багатьох дещо несподіваною: «Психолог потрібен передусім командирам!» Тренери навели результати досліджень, що проводилися у військах у період активних бойових дій на Донбасі. Вони виявили: залежно від того, який командир, таким стає й підрозділ. Командир має навчитися любити себе. І в цьому йому має допомогти психолог. Бо якщо командир буде вичавлений, незадоволений собою, «розірваний», то його вплив на колектив багато в чому буде так само негативним. Врівноважений, спокійний офіцер нормалізуватиме психологічну атмосферу.
У нашій команді тренерів люди, які віддали більшу частину свого життя або церкві, або війську. Тому всім, хто нині на військовій службі, ми говоримо: «Ви — найкраща частина суспільства!»
— Ваша команда тренерів уже побувала у Збройних Силах. Куди ще найближчим часом плануєте відрядження?
— Наступна акція планується у Національній гвардії. Ми хочемо звести на одному тренінгу разом військових психологів і капеланів. Як відомо, у гвардії створено вертикаль капеланської служби. Отож у цьому вони дещо випереджають армію. Нам цікаво подивитися, як позначиться цей факт на спілкуванні з нашими тренерами. Крім усього, ми ще й своєрідний громадський барометр, хоча й не прагнемо цього.
Загалом у нашій команді люди, які віддали більшу частину свого життя або церкві, або війську, або патріотичному вихованню молоді. Тому всім, хто нині на військовій службі ми говоримо: «Ви — найкраща частина суспільства!»
— Дякую за бесіду.
