Сьогодні виповнюється два роки від початку Курської операції — безпрецедентної за задумом і виконанням кампанії, яка перенесла бойові дії на територію держави-агресора. Цей крок…
17 грудня 1668 року на козацькій раді в Новгороді-Сіверському за підтримки промосковськи налаштованої старшини й православного духовенства Дем’ян Ігнатович (також відомий як Многогрішний) обраний гетьманом Лівобережжя. Його повноваження були підтримані в березні наступного року на генеральній раді в Глухові, коли він виголосив присягу на вірність Олексію Михайловичу в присутності царського представника.
Про це розповідає на своїй сторінці в Facebook відділ національно-патріотичного виховання Міністерства молоді та спорту України.
Дем’ян Ігнатович народився у Коропі Чернігівського воєводства. Модзалевський згадував його як «мужичого сина», себто некозацького походження. Обоє його братів − Василь та Сава − згадуються як Шумейки. Як «Многогрішний» вперше згаданий польськими дипломатами в 1671 році під час п’ятого раунду перемовин щодо реалізації Андрусівського перемир’я. Надалі до поширення подібного негативного прізвиська значних зусиль доклав, зокрема, Роман Ракушка-Романовський (ймовірний автор Літопису Самовидця), в якого Ігнатович, за час свого правління, конфіскував майно та змусив виїхати до Правобережжя. Сам гетьман підписувався виключно «Дем’ян Ігнатович», «Демко Ігнатович», рідше «Даміан Ігнатов».
Змолоду брав участь у Хмельниччині. У 1665–1669 роках посідав уряд чернігівського полковника.
У 1668 році Ігнатович як противник Андрусівського перемир’я взяв участь у антимосковському повстанні, яке розпочалося під керівництвом Івана Брюховецького. Був одним із перших полковників, котрі перейшли на бік Правобережного гетьмана Петра Дорошенка, запропонувавши останньому об’єднати під своєю булавою всю Україну.
На перших ролях
У 1668 році, опісля усунення Брюховецького, Дорошенко призначив його наказним гетьманом Лівобережної України, оскільки сам був змушений повернутися на Правобережжя. Наступ окупаційних московських військ під командуванням князя Григорія Ромодановського на Сіверщину (на Ніжин і Чернігів), відсутність військової допомоги від Петра Дорошенка, сильні окупаційні московські залоги в містах, тиск промосковськи налаштованої частини старшини й православного духовенства (особливо Чернігівського архієпископа Лазаря Барановича) примусили Дем’яна Многогрішного піти на переговори з московським царським урядом.
Зі свого боку він мав власні амбіції − титулу «Наказного гетьмана Сіверського» йому було замало, прагнув поширити владу на все Лівобережжя. 17 грудня 1668 зібрано елекційну раду в Новгороді-Сіверському: «Старшина, перебуваючи в заточенні у дворі, та в меншості, а при Многогрішному немало компанійців, та боячися супроти нього мовити, пішли гуртом просити, аби він став над ними гетьманом. Згідно зі звичаю, він ще й відмовлявся, як стара діва від гарного жениха, хоч титул й силою взяв».
Таким чином, за допомогою компанійців, Многогрішний був обраний «сіверським гетьманом» та від імені всієї старшини присягнув на вірність московському царю. Москва втім, з огляду на сумнівний перебіг «вільних виборів», не визнала його титулу до Глухівської наради.
Тоді повернулися звідти Максаківський ігумен Ширкович та обозний Петро Забіла, яких посилала торік старшина провести переговори з Московщиною після війни Іоанна Брюховецького. Посли домовилися про обрання нового гетьмана, бо Петро Дорошенко, як гетьман Правобережжя за Андрусівською угодою 1667, яка поділила Україну між Річчю Посполитою й Московією, не міг мати двох сюзеренів.
Дем’ян Многогрішний намагався проводити політику, спрямовану на захист державних інтересів України:
– домігся, щоб Київ з округою, незважаючи на умови Андрусівського перемир’я, залишався у складі Лівобережжя;
– спирався на полки компанійців і прагнув зміцнити гетьманську владу, поступово ослаблюючи політичну роль козацької старшини;
– вів таємні переговори з Петром Дорошенком про можливість переходу Лівобережного Гетьманату під протекторат Османської імперії.
Така політика викликала незадоволення частини старшинської верхівки. Симеон Адамович написав донос на гетьмана в Москву.
У ніч з 12 на 13 березня 1672-го в Батурині козацька старшина − Петро Забіла, Іван Самойлович, Карпо Мокрієвич, Родіон Дмитрашко-Райча, за підтримки начальника московської залоги заарештувала Дем’яна Многогрішного й видала його представникам Московщини.
Засуджений, але не зламаний
Гетьмана привезли до Москви, де в середині квітня 1672 року почали суд. Його звинуватили в зраді сюзерену, піддали тортурам, а потім засудили до страти, яку згодом замінили на довічне заслання. Разом із родиною і товаришами − ніжинським полковником Матвієм Гвинтовкою і осавулом П. Грибовичем − Гетьмана вивезли до Бурятії й ув’язнили в Іркутському острозі.
Згодом він переведений до Селенгінська, а 1688 року Дем’яна Многогрішного взагалі звільнили. Сталося це за надзвичайних обставин: протягом одинадцяти тижнів Селенгінськ осаджувала бурятська визвольна армія, чиї війська значно перевершували чисельність селенгінського окупаційного гарнізону. Колишній Гетьман, якого утримували в селенгінській острожній в’язниці, став одним із керівників оборони міста, особисто брав участь у вилазках та сутичках, а у вирішальний момент очолив зведений загін стрільців, козаків та засланців. Настала кривава битва, яка закінчилася перемогою оборонців міста. Долина під Селенгінськом, де відбувалася битва, й досі має назву Убиєнної. Цікаво відзначити, що аналогічна історія трапилася з його братом Василем, ув’язненим у північній Хакасії − Красноярську.
У 1689 році Дем’ян Многогрішний брав участь у переговорах посла Московщини Ф. Головіна з Китаєм, які завершилися підписанням Нерчинського договору.
Після від’їзду Головіна Многогрішний кілька років керував Селенгінськом та його землями в чині «приказної людини». У 1691 році в одній із сутичок із бурятськими військами загинув його син Петро; тоді ж помер другий син − Яків. Донька Олена вийшла заміж за сина козацького голови Панаса Бейтона (керівника окупаційного гарнізону Албазіна в 1685−1687 роках), а онука − за священника Селенгінської Спаської церкви.
1696 року колишній Гетьман постригся у ченці.
Помер в Селенгінську 1703 року. Плиту з могили Гетьмана бачив у Старому Селенгінську декабрист Михайло Бестужев; про це він писав у своїх спогадах. Плиту вправлено в підлогу того ж таки Спаського собору. Пізніше, за часів більшовиків, собор пограбовано, а могилу Гетьмана знищено.
Повернення імені з забуття
У місті Батурині встановлено пам’ятник гетьману Дем’янові Многогрішному, який розташований у композиції батуринських гетьманів «Гетьмани. Молитва за Україну» (2008).
У селищі Короп, де він народився, існує вулиця Дем’яна Многогрішного.
У Селенгінському районі Бурятії на перетині доріг Улан-Уде − Кяхта і Улан-Уде − Джида, поблизу Новоселенгінська 20 жовтня 2016 відкрито пам’ятник гетьману Дем’янові Ігнатовичу.
