Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
Як уже повідомляла АрміяInform, у 184-му навчальному центрі Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на Львівщині військові кухарі кинули професійний виклик своїм колегам з модерних львівських ресторацій.
І цивільні шеф-кухарі, так би мовити, кинуту рукавичку підняли й прибули на полігон, аби з’ясувати хто на кухні є № 1.
– На базі нашого навчального підрозділу цього року вже відбувалися першості серед військових кухарів Сухопутних військ, а згодом і всіх Збройних Сил, – розповідає заступник командира батальйону матеріально-технічного забезпечення майор Роман Заблоцький. – Тому, аби не збавляти темпів у підготовці наших фахівців для війська, а ще й додати в цей процес елемент здорового суперництва, ми вирішили запросити до участі у змаганні шеф-кухарів з мереж відомих львівських ресторацій. Написали офіційні запрошення на ім’я власників – і ті погодились.
Для «батлу на пательнях» зголосилися дві цивільні ресторації. Кожна з мереж надіслала шеф-кухаря та його двох «підмайстрів». Отже, маючи за плечима досвід організації кухарських «чемпіонатів», військові вирішили не міняти програми, а лише урізноманітнити її. У команді – три учасники: власне, «шеф» і два його помічники. За умовами конкурсу претендентам потрібно було приготувати першу страву, другу страву, салат тощо. Окрім цього, у параметрах оцінювання – подача страви, її зовнішній вигляд, смакові характеристики і, власне, швидкість, з якою команда упорається із завданням.
А відповідно до меню-розкладки продуктів завдання всім трьом командам випало нелегке. Гостра зупа-бограч була першою стравою, а другою – м’ясні лангети (це щось схоже на відбивні) з гарніром із гречаної каші. Щодо салату – олів’є. Та, щоби запити все це, слід було зварити узвар із сушених фруктів. На виконання завдання давалося дві години. А готували всі страви з використанням польових кухонь КП-50. Оцінювати вправність конкурсантів повинно було журі, до складу якого увійшли офіцери навчального підрозділу логістики, а також представники ресторанного бізнесу. Крім того, остаточну крапку в питанні, хто саме переміг, повинні були поставити солдати-строковики, для яких і готували обід за меню-розкладкою.
Голосувати компетентне журі мало за допомогою кольорових жетонів із написами «відмінно», «дуже добре», «добре» і… «добре, але могло бути і краще». У кожного судді був комплект жетонів з такими написами, які вони мали опустити у спеціальну ємність для голосування. У даному разі це були алюмінієві кювети для польових кухонь з нанесеними на них логотипами й символікою закладів харчування та армійського підрозділу забезпечення.
І ось, за командою судді, відлік часу розпочався, і команди розійшлися по наметах із кухнями. За дивним збігом обставин, окрім битви кухарських навичок, це було ще й, так би мовити, гендерне змагання. Цивільні ресторани виставили команди, укомплектовані чоловіками. А от кулінарну честь війська біля плити захищали три військовослужбовиці. Старші солдати Наталія Коваль, Мирослава Баглай та Любов Чорнописька.
Старша зміни старший солдат Наталія Коваль розповіла, що у війську кухарем служить вже близько чотирьох років. Профільну освіту здобувала в коледжі харчової промисловості. Але спеціальну армійську підготовку для роботи у військових їдальнях проходила тут, на Львівщині. Повний курс навчання зайняв чотири місяці. З того часу працює у їдальні однієї з військових частин полігону.
– Готуємо в день у середньому десь на три тисячі людей. Так що нагодувати обідом сорок осіб – це розминка, – жартує вона. – А загалом, ми із дівчатами налаштовані на перемогу. Знання є, уміння не бракує. А позмагатися з цивільними колегами навіть цікаво!
Це вона розповідає під час виконання кухонних робіт. У наметі, де готують їжу військовослужбовиці, відбувається такий собі гастрономічний балет: уся трійця переміщається між столами з продуктами і пічками КП-50 начебто і неквапливо, але кожен рух вивірений і незайвий: там нарізати, там долити води, там посолити, тут спецій додати.
У наметах з цивільними кухарями ситуація дещо інша: хлопці працюють, як кажуть, «на куражі». Але видно, що умови дещо не комфортні для тих, хто звик до світлих і просторих кухонь великих ресторанних мереж. Так, у польових умовах бракує світла в наметах, польові «капешки» димлять. А інгредієнти слід готувати самотужки. Бо в цивільному ресторані це не робота для «шефа» – усі інгредієнти завчасно нарізані, змішані і розкладені помічниками в необхідних пропорціях. А тут – крутись сам, як можеш. Але хлопці не скаржаться і намагаються вкладатися в час.
– Я не маю досвіду військової служби, – розповідає 26-річний Андрій Шубін, шеф-кухар однієї з ресторанних мереж. – Але досвід готування на польових кухнях мав. Під час навчання в училищі нас знайомили з принципами роботи такої техніки, а також із особливостями технологій приготування їжі з використанням польової техніки тилу. Втім, тут важливі і знання, а головне – досвід. Буду намагатися застосувати свої навички в польових умовах. Бо я працюю шеф-кухарем вже не перший рік, і руку, як кажуть, набив.
Слід додати, що цивільні шеф-кухарі відзначають хорошу якість продуктів, які вони отримали з військового продовольчого складу.
– Припустимо, м’ясо, яке нам видали перед початком змагання, нічим не гірше за якістю, ніж ми закуповуємо в ресторан. Щодо «сальності» і кількості прожилок, які йдуть у відходи під час обробки, то з п’яти кілограмів м’яса вийшло щось грамів 150–200. А це значить, що м’ясо хороше. Та й решта продуктів за якістю не поступаються ресторанним, – говорить Андрій Шубін.
Дві години, відведені на роботу команд, спливли блискавично. І першими на суддівський стіл сервіровану наїдками тацю принесли… військові кухарі. Цивільні конкурсанти поступилися їм на якісь лічені хвилини. Ну, а далі було слово за безкомпромісним та відповідальним журі: кожна страва була оцінена за виглядом, сервіруванням, смаком, консистенцією, технологією приготування тощо. І кольорові жетони з рук суддів перекочували в ємності для голосування.
Наступний етап – нагодувати строковиків. Вони якраз повернулись із занять і нагуляли апетит. Щоправда, для голосування судді їм трошки спростили завдання: разом з порцією вони отримували жетон з написом «+1 бал», який потім опускали в ємність для голосування тієї команди, чиї страви сподобались найбільше.
Зрештою, саме підрахунок голосів остаточно визначив переможців – команда військових кухарів. Коментуючи рішення суддівської колегії, запрошений як незалежний експерт колишній офіцер-тиловик підполковник запасу Олег Поляруш наголосив, що всі команди показали себе професійними і вправними. Але військові кухарі все ж випередили своїх цивільних колег за деякими показниками. Зокрема, щодо технології приготування, а також подачі їжі та сервірування столу.
За перше місце у змаганнях військові кухарі отримали цінні подарунки – кожній дістався спеціальний кухарський «шеф»-ніж. Бо це, як відомо, – головний інструмент старшого на кухні. Члени команд, що посіли друге та третє місця, отримали на згадку військові шапки, шарфи-бафи та рукавиці.
Ідея такого кулінарного «батлу» припала до душі всім. Військові та цивільні організатори домовились, що такі професійні змагання відбуватимуться й надалі. А число учасників обов’язково збільшиться. Бо змагатися з найкращими – це можливість і самому зростати як професіоналу!
Фото та відео автора
