Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Головний сержант взводу – командир гармати 2С7 «Піон» молодший сержант Богдан Бутович готується до своєї вже шостої ротації на Схід держави. Перша з них пройшла в на той час ще добровольчому батальйоні «Азов», а потім – ще чотири вже у війську, куди він прийшов на контракт.
Отримавши професію вчителя фізичного виховання й будучи насправді добре фізично розвинутим, після строкової служби Богдан служив у міліції. Протягом чотирьох років старшина міліції Бутович був інспектором патрульної служби в міжнародному аеропорту Бориспіль. Та щось у душі підказувало: не його це хліб. Звільнившись, деякий час працював в охоронній фірмі. А коли російський окупант прийшов з війною на Схід держави, Богдан разом із армійським товаришем поїхав до «Азову».
– Тоді там були потрібні водії, тож я й пристав на пропозицію та отримав під свою опіку КрАЗ, – розповідає вояк. – Що цікаво – у свій день народження поїхав, тож таке назавжди запам’ятовується…
Трохи менше пів року в складі батальйону він виконував завдання у районі проведення АТО, а потім – так само у складі підрозділу – прибув для навчання на один із полігонів, що на Київщині.
Служба в добробаті парубку сподобалася, втім, він відчував, що армія з її дисципліною, порядком і статутами – все ж йому ближче до душі. Тож, поміркувавши, молодший сержант запасу (адже старшинська личка була лише атрибутом міліцейського спецзвання) пішов на контракт до артбригади великої потужності.
У навчальних частинах командир гармати навчився стріляти з різних самохідних артилерійських установок – 2С1 «Гвоздика» та 2С3 «Акація». Ну, а з 2С7 «Піон» Богдан познайомився вже в частині, додавши до досвіду стрільби калібрами 122 та 152 мм ще й могутній калібр 203 мм. Хоч велетенські й суперважкі снаряди цього калібру й дуже коштовні, в бою та під час навчання Богдан випустив у цілі не один, і не десяток – практики йому вистачає й досвіду не позичати.
– Звичайно, коли наші підрозділи перебувають у районі проведення операції Об’єднаних сил, вони, відповідно до Мінських домовленостей, знаходяться у чітко визначених районах відведення, – говорить командир артилерійської бригади імені гетьмана Тараса Трясила полковник Олег Шевчук. – Втім, по-перше, так було не завжди, а цей головний сержант взводу воює достатньо давно. А, по-друге, трапляються моменти, коли розрахункам доводиться ставати на гусениці й іти на допомогу піхоті, що потерпає від ворожих обстрілів, рятувати ситуацію. Тож досвіду цьому командирові гармати насправді не бракує.
Головне, переконаний головний сержант взводу Богдан Бутович, це – згуртований, злагоджений колектив. У його випадку – колектив артилерійського розрахунку, яким він командує. І Богдан запевняє: його екіпаж – це насправді єдине ціле.
– Хлопці знають свою справу, добре володіють дорученим озброєнням та якнайкраще знають, що таке взаємовиручка й плече товариша, – свідчить молодший сержант.
У його розрахунку є як вже бувалі гармаші, так і хлопці, які уклали контракти нещодавно, а ще пів року-рік тому були строковиками. Втім, досвід бойових стрільб уже мають всі: розрахунок пройшов кілька тактичних навчань з бойовою стрільбою різних рівнів – у складі батареї, а згодом – і дивізіону, тож реально є злагодженим, усі дії номерів відточені до автоматизму. Із такими хлопцями командирові не лячно йти в бій.
