Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Починаючи з весни 2014-го в його шафі назавжди «оселився» військовий однострій. Камуфляж упевнено посів своє місце поряд із костюмами дорогих брендів, утім, у сни час від часу таки вриваються замерзлі окопи й запах пороху від мін і снарядів «російсько-братерської» любові…
Віталій Свінцицький, як і багато його друзів, не зміг лишитись осторонь, коли на нашу землю з вогняними смерчами прийшла російська загарбницька армія.
– На мене дуже вплинули події тих років, – пригадує Віталій. – Ну як я міг лишатись вдома, коли молоді люди брали до рук зброю і йшли захищати рідну землю?! Вони бились за всіх нас. І за мене також.
Після мобілізації Віталій одразу потрапив до аеромобільної бригади. Спочатку був водієм колісної техніки, згодом став розвідником. На його долю припали запеклі бої 2014–2015 років. Та всі випробовування наш Герой пройшов із честю справжнього козака-характерника, уміючи не лише «читати» задум ворога ще до початку дій, а й успішно зупиняти його атаки.
– Бути воїном мені, напевно, допоміг досвід батька, – каже Віталій. – Він понад тридцять років віддав захисту Батьківщини і навчив мене бути чесним насамперед перед собою та відданим військовій справі.
Після демобілізації Віталій вирішив розпочати власну справу. Ще будучи на війні, разом із побратимами обговорював те, що в мирному житті потрібно зберегти стосунки й загартоване в боях братерство. Тож після повернення десантники створили кілька громадських організацій. І щоб мати місце для зустрічей, Віталій відкрив у Львові власний ресторан «Зафраїр».
– Десантники знають, що точка приземлення – це дуже важливий компонент виграшу всього бою, – каже Віталій. – Тому ми вирішили мати ось таке своє цивільне місце, де завжди можна приземлитись і самому, і з побратимами.
Ідею оформити ресторацію як класичний «ветерано» відкинули одразу, адже війни у хлопців було багато на самій війні. Отже, після нетривалих обговорювань ресторація набула класичного львівського стилю XVIII ст. І навіть назва – похідне слово зі львівської місцевої говірки – «ґвари».
– Назва нашого закладу – «Зафраїр». Це слово, яке ми фактично створили з кількох львівських слів «ґвари», – розповідає Віталій. – Нехай його значення для читачів залишиться в таємниці. Але для всіх відвідувачів ресторану, якщо вони забажають, я розповім за філіжанкою кави повний зміст назви ресторації.
Та не лише в назві цікавинка ресторану. Постійним відвідувачам пропонують скуштувати обід у залі з каміном, який свого часу нібито був прикриттям для сенсаційного пограбування банку, що відбулось на початку минулого сторіччя.
– Вести власний бізнес в Україні – справа нелегка, – каже Віталій. – Проте немає нічого неможливого. Головне – мати ціль і бажання її досягти. І служба у війську дає чимало можливостей для успіху. Адже гартує такі важливі риси характеру, як відповідальність та чесність.
Зрозуміло, у закладі, що створив ветеран АТО, існує низка знижок для тих, хто воював, захищаючи Україну в Криму і на Донбасі. Та, за словами власника, хлопці нечасто користуються такими перевагами, адже більшість відвідувачів знає, що велику частину виручених грошей Віталій Свінцицький скеровує на допомогу пораненим і закупівлю потрібного обладнання для підрозділів, які нині боронять нас на сході держави.
– Тож запрошую всіх охочих на смачний відпочинок, – наголосив Віталій. – Пообідавши в нас, ви не лише отримаєте чимало позитивних емоцій, а й вкладете свою частку в нашу перемогу над ворогом!
