Саме офіцери планують операції, приймають рішення в критичних ситуаціях, відповідають за особовий склад і ведуть підрозділи до виконання бойових завдань. Саме таких офіцерів готує…
Волонтерський центр при військовому госпіталі Дніпра розпочав свою діяльність з перших днів російської агресії проти України у 2014 році. На початку війни сотні небайдужих до спільного лиха громадян взялися до надважливої роботи у тилу – безпосереднім піклуванням про поранених і хворих захисників України у лікарнях.
Ще тисячі мешканців Дніпра і області допомагали військовослужбовцям ліками, їжею, одежею, організацією психологічної реабілітації, юридичним консультуванням, послугами транспорту та іншими видами забезпечення як у тилу, так і на фронті.
Коли стало зрозуміло, що ресурси обмежені, а війна буде тривалою – волонтери об’єднали зусилля, розподілили обов’язки у команді та взялися до роботи.
Про те, як це було, і що змінилося за шість років війни, розповідають представниці волонтерського центру при Військово-клінічному медичному центрі Східного регіону – Галина Цегельник та дівчина-переселенка з тимчасово окупованих територій, які продовжують роботу, до якої стали ще на початку тих буремних подій.
Дівчина розповідає, що покинула рідний дім ще школяркою у 2014 році, коли їй «порекомендували» виїхати з тимчасово окупованої території через її проукраїнську позицію – так вона опинилася у незнайомому Дніпрі, де приєдналася до волонтерського центру у військовому госпіталі. Нині дівчина здобула вищу гуманітарну освіту, працює та продовжує допомагати українським воїнам у ВМКЦ Східного регіону в складі громадської організації «Янголи Дніпра» – однієї з організацій, які на постійній основі присутні у волонтерському центрі.
«Коли приїхала, випадково знайшла інформацію у Твіттері про потреби госпіталю. Як була можливість – купляла та приносила необхідне, тут познайомилася з місцевими волонтерами, почала чергувати. Потім вступила до вишу в іншому місті, рік вчилася на денному відділені, але перевелася на заочну форму, щоб повернутися до волонтерського центру. Місія нашої громадської організації полягає нині у тому, щоб зробити перебування воїнів у госпіталі якомога комфортнішим. Не знаю, що мною рухає, іноді говорять – живи своїм життям, будуй кар’єру, а я не можу від цього відмовитися, чесно. Дуже приємно чути слова вдячності від пацієнтів, іноді навіть і зовсім незнайомих людей. Також були випадки, коли телефонували батьки хлопців, які тут лікувалися, а потім знову йшли на фронт, звідки вже не поверталися – гинули… Згодом телефонували їхні рідні та дякували нам за турботу, звісно, є й такі дуже важкі моменти», – розповідає волонтерка.
Її посестра по волонтерській справі дніпрянка Галина Цегельник до госпіталю прийшла також у 2014 році – там дівчата і познайомилися. У 2016 році для більш системного підходу в організації волонтерської роботи Галина Цегельник засувала громадську організацію «Янголи Дніпра».
Галина розповідає, що ніколи не думала, що буде займатися волонтерством, однак революційні події зими 2013-2014 років та війна змінили її світогляд і подальше життя.
«Коли розпочався Майдан, моїй дитині було два рочки, я колисала її на руках і дивилася трансляцію тих страшних подій – охоплювала злість від безсилля вплинути на ситуацію. Тоді з’явилося розуміння того, що у разі загострення ситуації, потрібно робити те, що мені буде до снаги. Коли з початком війни з’явилися перші поранені, ми з чоловіком годували сніданками та обідами хлопців у хірургічному відділенні однієї з лікарень міста. Бо їсти їм у буквальному сенсі не було чого, 14 чи 16 їх було, з цього все і почалося», – згадує Галина Цегельник.
Тоді ж Галина на міських форумах та групах у Фейсбук знайшла однодумців і почала допомагати пораненим у військовому госпіталі Дніпра, який на той час перебував у занедбаному стані, а пацієнти надходили сотнями. Спершу допомагали медичному персоналу з доглядом за військовослужбовцями, приносили одяг, взуття, продукти, працювали на кухні, прали форму, забезпечували ліками, транспортом, організовували дозвілля та багато іншого.
У волонтерському пункті щоденно чергували близько тридцяти людей, які цілодобово опікувалися пацієнтами госпіталю.
Коли потреби у найнеобхіднішому були задоволені, а коло людей, які бажали надати допомогу, ставало все ширшим, з’явилося розуміння, що потрібна координація та визначення пріоритетів у потребах. До волонтерського центру приєдналися люди, які мали можливість допомогти фінансово або виконанням певних робіт чи послуг. Тож взялися за ремонти приміщень госпіталю: замінили покрівлю та зробили ремонт у терапевтичному відділені, відновили дах над хірургічним корпусом, зробили ремонт у неврологічному відділенні. Крім цього, закуповували медичне обладнання, меблі, встановлювали душові кабіни, бойлери, пральні машини.
Галина розповідає, що ця робота фізично і психологічно виснажувала, були непорозуміння, розчарування від того, що не все вдавалося. Багато хто з команди залишив справу або знайшов інші напрямки, де також потрібна волонтерська допомога.
«Запам’ятався один момент: ми були з дитиною, привезли хлопцям продукти, телефони, картки поповнення до них. У цей час доправили пораненого, емоційно збудженого воїна, безпосередньо з передової… Але коли побачив мою доньку, то за якусь мить геть змінився – я ніколи не забуду його очі. Його відразу «відпустило» і він бавився з малою десь півтори години, є навіть фото. Коли побачила це, то твердо вирішила, що буду цим займатися стільки, скільки буде потрібно. Наразі у нашій громадській організації ми працюємо удвох, якось справляємося», – говорить Галина Цегельник.
За її словами, у порівнянні з першими роками війни, ситуація нині змінилася у значно кращий бік – якщо раніше волонтери купували дуже багато медикаментів, то тепер такої гострої потреби вже немає.
«Іноді буває, що потрібні дорогі або рідкісні ліки у випадках онкології, чи немає можливості терміново надати ліки пацієнту через бюрократично-процедурні моменти – у таких випадках закуповуємо. Також відпала необхідність купувати військовослужбовцям квитки, як це часто було раніше, це теж врегульовано. Основний напрямок нині – це психологічна підтримка воїнів. Звичайно, є й дрібні побутові речі – наприклад, привозять військовослужбовця вночі, буває що і без одягу. Йому потрібні засоби гігієни, білизна, якийсь одяг. Завжди у нас є йогурти, кефір, сир, кава, чай і до чаю – якщо людина приїхала до госпіталю на ВЛК, або у інших справах – щоб не йшов від нас голодним. На це витрачаємо приблизно три тисячі гривень на тиждень. Наша громадська організація опікується не тільки госпіталем, допомагаємо також і окремим ветеранам, які цього потребують, підтримуємо родини загиблих», – розповідає Галина Цегельник.
Волонтерка каже, що за дуже обережними підрахунками, близько 5-6 тисяч людей отримали допомогу від «Янголів Дніпра». На харчування, ліки, одяг, зв’язок, ремонти, обладнання було зібрано та витрачено більше ніж два мільйони гривень.
«Сьогодні волонтерський рух продовжує свою роботу, хоча багато людей його покинули. Причини різні – хтось не має вже тих фізичних і фінансових можливостей, хтось для себе вирішив, що його місія вже завершена. Є, звичайно, і психологічне вигоряння та втома від очікування на покращення ситуації. Людей лякає невизначеність – що буде найближчим часом. Але волонтери продовжують виконувати свою роботу, ті, хто лишився – справжні альтруїсти. Є також багато людей, які продовжують нам допомагати фінансово. Часто вони просять не афішувати це, та не розкривати їхні особистості.
Я дякую усім за допомогу та підтримку, ми продовжуємо працювати на перемогу», – говорить волонтер Галина Цегельник.
