Саме цей бомбардувальник є носієм ракет типу Х-22, якими країна 404 постійно обстрілює Україну. Традиційно, АрміяInform дізналася, як на болотах…
Жодна країна світу не може похвалитися таким масовим й потужним волонтерським рухом, який вибухнув в Україні з початком російської агресії. Й ніхто нині не зможе навіть приблизно визначити обсяги наданої ними допомоги війську, але вона дійсно колосальна. Бо на початку війни вони годували, одягали, забезпечували матеріально всю армію, що воює. Серед них був і пенсіонер Віктор Кацюба…
«Дідам можна довіряти»
На самому початку битви за Донбас відставник-десантник Кацюба прийшов у військкомат: «Хлопці, призвіть у військо!» Що почалося…
Тамуючи усмішки, офіцери спочатку настійливо радили йому зважити на власний, так би мовити, далеко не юний вік. А коли непохитний «дід» їх вже допік, без натяків послали якомога далі виховувати онуків.
Тоді «дід» витягнув їх у двір до перекладини, й на очах ошелешених військкоматівців легко підтягнувся на ній двадцять разів. Ті захоплено поплескали в долоні, але мов відрізали: «Не маємо права вас мобілізовувати за законом…»
Відставник пішов додому, розмірковуючи. А за кілька днів зібрав товаришів-однолітків – в основному ветеранів армійської служби. Сказав просто: «Можливо, ми вже дійсно не годимося для фронту. Але хто сказав, що тут, у тилу, не можемо йому допомагати?» Першими з тим погодилися старі друзі пана Віктора – Сергій Саєнко та Василь Скрибець. Невдовзі одноголосно підтримали й усі інші.
На очах ошелешених військкоматівців дід підтягнувся на перекладині двадцять разів
«Діди» зайнялися збором коштів, харчів і взуття, закупівлею й переправленням «гуманітарки» на передову. А за кілька місяців так зване сарафанне радіо в районі доповіло людям – «дідам» можна довіряти. Тоді прізвисько «Діди» до них і прилипло.
Насувалася зима. Старі почали збір коштів під гаслом «Не дай замерзнути українському солдатові». За кілька місяців зібрали понад 80 тисяч гривень, на які придбали кількасот теплих комплектів військової форми. Відправили на фронт, а тут…
«Шпиталь б’є тривогу»
Зважаючи на близькість їхнього міста на Запоріжжі до району бойових дій, на базі районної лікарні військові облаштували госпіталь. Проблем у того було, хоч греблю гати. Приміром, бракувало холодильників, машинок для прання білизни поранених – не кажучи про все інше.
«Діди» звернулися до небайдужих земляків, чиновників та фермерів. Знайшлися і холодильники, і машинки. Вдалося навіть облаштувати гуртожиток для персоналу закладу. Чесно кажучи, умови проживання там були наближені до спартанських, але у людей з’явився над головою хоч якийсь дах…
«Зупинити диверсантів!»
На Комиш-Зорянську залізничну станцію поряд із містом суцільним потоком прибувала військова техніка. Потім вона своїм ходом сунула на фронт. Бойовики, «пронюхавши» про це, почали засилати туди диверсійно-розвідувальні групи, маючи за мету якщо не знищення техніки, то щонайменше її блокування. Їм навіть вдалося підірвати залізничний міст поблизу села Кузнецівка.
Тож при райдержадміністрації створили Раду оборони, членом якої обрали і Кацюбу. На одному з перших її засідань вирішено на базі спортивно-технічного клубу й Смирновського фермерського господарства створити загони самооборони «Берда» і «Сармат». Пан Віктор став начальником штабу другого.
Затримана «дідами» ворожа диверсійна група хотіла підірвати Дніпровський міст і заблокувати рух наших військ суходолом
Ці підрозділи, звичайно ж, не могли конкурувати за спроможностями з армійськими. Проте у них були люди, які не один рік носили військові однострої й уміли поводитись зі зброєю та навчити цього інших. Їм для захисту своєї землі годилися і мисливські рушниці.
Загони допомагали правоохоронцям в охороні громадського порядку, цілодобово патрулюючи місцевості й несучи бойове чергування на блокпостах. Вони спали одягненими і зі зброєю, й це давало результат: жоден міст, жоден інший об’єкт ворог не зруйнував.
Якось «Сармату» пощастило взяти на гарячому справжніх диверсантів. Маскуючи під продуктами, вони намагалися перевезти вибухівку і зброю. У подвійному дні вантажної «Газелі» пильні «діди» знайшли чимало тротилу та пластиду. Як потім вони дізналися, метою затриманої ворожої групи був підрив Дніпровського мосту і блокування руху наших військ суходолом.
Війна забирає найдорожче
Онук Віктора Кацюби служив у морській піхоті, й за словами, вже без лапок, діда, неабияк пишався приналежністю до цих елітних військ. А він зі свого боку дуже пишався, що його нащадок не став відсиджуватися в тилу, як це зробили десятки тисяч його однолітків.
Хлопець загинув під Маріуполем. Дід – продовжує очолювати одну з найактивніших у області громадських організацій…
