У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
Інструктор з бойової армійської системи Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» старший сержант військової служби за контрактом Михайло Кравченко єдиний у навчальному закладі кваліфікований спеціаліст, який навчає майбутніх офіцерів елементів БАрС.
Строкову службу Михайло пройшов у 2001 році на посаді гранатометника в одній з військових частин, що базувалась у Криму. Після демобілізації тривалий час працював у цивільній сфері, а з початком російсько-української війни добровільно пішов до військкомату.
— Не міг залишатися осторонь, тим паче за плечима мав військову підготовку. Однак з першого разу до війська не потрапив. У військкоматі пояснили, що всі посади за моїм фахом укомплектовані, — розповідає Михайло. — Та вже за кілька місяців мене викликали до райвійськкомату з мобілізації. За розподілом потрапив в окремий полк спецпризначення.
60-кілометрові марш-кидки й виживання в екстремальних умовах
Перші три місці хлопець проходив важку спецпідготовку на рівні з досвідченими спецпризначенцями. Щоденні фізичні навантаження, виснажливі 60-кілометрові марш-кидки у повному спорядженні, виживання в екстремальних умовах. І це не повний перелік того, що повинен вміти кожен військовий окремого полку спецпризначення.
— Ще зі школи займався спортом, постійно тренувався у спортзалах, намагався завжди тримати себе у відмінній фізичній формі — це, мабуть, і дозволило мені пройти курс підготовки «молодого» спецпризначенця, — усміхається Михайло. — Понад 20 відсотків моїх товаришів не вкладалися в нормативи і їх переводили до роти охорони. Мені пощастило успішно пройти посилену підготовку й потрапити до складу розвідгрупи спецпризначення.
Завдання у спецпризначенців досить різні
Улітку 2015 року Михайло Кравченко у складі сформованої розвідувальної групи вибув до району проведення Антитерористичної операції. Спецпризначенці на одному місці не сиділи, їх постійно передислоковували до різних військових підрозділів на підсилення. Там, де було найважче, туди й відправляли допомагати армійцям.
Завдання в розвідників спецпризначення були досить різні. Вони відстежували й ліквідовували ворожі ДРГ, супроводжували військові колони, забезпечували безпеку переміщення командування тощо.
Окрім цього, постійно виконували розвідувальні завдання на території противника. Здобута інформація була дуже корисною, адже тоді ще мало використовували БПЛА. За 3–5 днів перебування на непідконтрольній території вони дізнавалися про розміщення противника, приблизну кількість особового складу й техніки, його укомплектованість і багато іншого, що було вкрай необхідним для наших підрозділів. Особливо вдалим рейдом вважалося захоплення в полон ворожого найманця командної ланки.
— Групою з 12 чоловіків ми висунулися до окупованого населеного пункту Зайцеве, що на Горлівському напрямку. Як зазвичай мали зібрати інформацію про ворога та його позиції. З настанням сутінків вирішили заночувати в покинутому будинку. Виставили секрети й почали перевіряти приміщення. Оглядаючи горище, відразу знайшли схрон зі зброєю з символікою «ДНР» та боєприпасами до неї. Також було там чимало продуктів харчування, переважно консерви російського виробництва, — пригадує розвідник. — Як виявилося пізніше, перед цим на околиці села нас помітили місцеві та «злили» інформацію куди треба. Довго чекати не довелося, близько першої години ночі ми помітили сімох озброєних чоловіків, які наближалися до будинку, щоб перевірити свій схрон. Вони ще не знали, що в будівлі організована наша засідка, а тому зустріч з українськими спецпризначенцями була для них, м’яко кажучи, несподіванкою. Коли противник зайшов на подвір’я, ми відкрили вогонь. Розгублені російські найманці почали хаотично тікати через сусідні подвір’я й городи. Одного вдалося впіймати. Під час обшуку в нього знайшли карту місцевості з важливими позначками та військові документи. Забрали схрон, полоненого й поспішили до наших позицій, де все передали військовим контррозвідникам.
«Бойову армійську систему досконало опанував у Військовій академії в Одесі»
Через 1,5 року служби розвідник демобілізувався й повернувся до рідної Харківщини. Згодом вирішив майбутню кар’єру професійно пов’язати з армією. Підписав контракт і продовжив службу в танковому інституті. Командування вишу врахувало фізичну підготовленість і багатий бойовий досвід контрактника й запропонувало Михайлові навчати курсантів елементів БАрС.
— У 2017 році мене відрядили до Одеси у Військову академію, де три місяці поспіль я досконало вивчав бойову армійську систему. Не скажу, що було легко. Щодня мав по вісім годин виснажливих тренувань. Доводилося навіть у вільний час додатково займатися бігом, аби набрати потрібну фізичну форму, але результатом задоволений. Наприкінці навчання отримав сертифікат з відзнакою й був нагороджений медаллю командувача Сухопутних військ ЗС України «За особливу службу», — ділиться враженнями старший сержант Михайло Кравченко.
Уже кілька років поспіль колишній військовий спецпризначенець навчає та практично тренує майбутніх офіцерів бойової армійської системи. Нещодавно закінчив курси підвищення кваліфікації, пройшовши 270-годинну підготовку. Також він став одним із засновників і тренером збірної команди вишу зі страйкболу, яка неодноразово здобувала першість серед навчальних закладів Харківщини.
