У 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка чекають на готових повернутися після СЗЧ і гарантують справедливе людяне відношення. Про це розповів…
Солдат Андрій Терещенко був десантником, відважним «кіборгом» – захисником Донецького аеропорту. Шість років тому, 2 грудня 2014-го, він героїчно загинув внаслідок ворожого обстрілу в ДАПі. Йому було лише 23…
Про короткий, але світлий життєвий шлях Андрія Терещенка, його патріотизм, мужність та солдатський подвиг, кореспондент АрміяInform дізнався під час однієї із презентацій фотопроєкту «Якби не війна» в Дніпрі.
Андрій був цілеспрямованим, добре навчався, захоплювався греко-римською боротьбою, гарно малював, писав вірші, займався бісероплетінням і макраме, вирізав з дерева, керував машиною, любив мотоцикли й дуже цінував дружбу. Після закінчення школи він, звичайний хлопець із Черкас, відслужив строкову, працював, а коли в Україну прийшла війна, без вагань став на її захист.
На війні Андрій Терещенко був надійним, безстрашним, виявив справжні чоловічі якості. Механік-водій бронетранспортера, він весь час займався технікою, приводив її до ладу. Його БТР із написом «Рембо» був одним із найкращих. Навіть не у свою зміну він часто чергував на посту «Ромео», а ще постійно хотів потрапити захищати Донецький аеропорт.
За спогадами бойових побратимів, він любив Україну понад усе. Як механік-водій, Андрій і не мав йти в ДАП, але наполіг, пішов у саме пекло й до кінця виконав військовий обов’язок.
– Ми служили в одній роті, – згадує один із побратимів Андрія Руслан Боровик. – Він не мав їхати. У мене був штатний гранатометник Євген Яцина, який за день до виходу захворів. Ротний на вибір запропонував замість нього трьох хлопців, одним із яких був Андрій. Вибрав його, бо коли ми ще були на полігоні в Житомирі, розговорившись, з’ясували, що служили строкову в одних і тих же місцях. Коли йому запропонували поїхати в аеропорт помічником гранатометника, Андрій дуже зрадів. І от ми заїхали в Піски та стали очікувати виїзду в ДАП. Почались сильні обстріли, були поранені й я ще раз запитав Андрія, чи готовий він їхати в аеропорт. Його бажання не змінилось. О четвертій ранку ми заїхали в термінал, а десь з сьомої почався потужний обстріл. Цього ж вечора я пішов на свій пост, а Андрій в ніч не заступив, бо в нього піднялася температура. Оскільки людей було достатньо, йому надали можливість відпочити й підлікуватись. Потім я його не бачив три дні. На третій день знову – щільний обстріл. Я щойно звільнився з чергування, але не встиг заснути й знову пішов на пост. І буквально за кілька хвилин один із воїнів упав на спину біля мене. Навіть не міг уявити, що то був Андрій, бо думав, що він ще хворіє. Його швидко донесли до КСП. Згодом я дізнався, що то був Андрій Терещенко.
Хлопець зазнав важкого поранення у голову. Медики намагались зробити все можливе, але, на жаль, врятувати мужнього солдата не вдалось. А 6 грудня 2014 року в Черкасах тисячі мешканців вийшли на Соборну площу, щоб проститися з 23-річним воїном-захисником України.
За мужність та героїзм Терещенка Андрія Сергійовича нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), а на фасаді школи, де він навчався, встановили меморіальну дошку.
Вічна слава та пам’ять Герою!
