Рівно 6 років тому, 2 грудня 2014-го, обірвалось життя старшого лейтенанта Івана Бенери. Ворожа міна, що розірвалась у метрі від нього, не залишила жодного шансу. До ротації чоловік не дожив усього чотири дні. А вдома чекала любляча дружина, військовий медик Галина…
Ми познайомились з Іваном та Галиною за пів року до загибелі офіцера. Молодята були, мабуть, останньою парою, що отримала українське свідоцтво про шлюб у Криму. Всього за кілька годин після розпису почався штурм авіабази в Бельбеку, де вони служили. Галина «щебетала» про кохання, про те, як переживала, що весілля доведеться скасувати, що від російського свідоцтва про шлюб вони б точно категорично відмовились. Іван по-військовому стримано ділився переживаннями про подальшу службу, війну… Він був готовий до останнього протистояти окупантам ще в Бельбеку…
Після передислокації частини Іван із Галиною продовжили службу в Миколаєві. А за першої ж нагоди чоловік написав рапорт на відрядження до зони бойових дій у складі зведеного загону Повітряних Сил ЗС України. Іван разом із побратимами зі зведеного загону тримав оборону за кілька сотень метрів від Донецького аеропорту. Позиція – справжнє пекло, у той час туди лише за добу могло прилетіти більше ніж сотню ворожих снарядів. Один із них і впав за метр від бійця. Кохана Галина тим часом надавала пораненим першу медичну допомогу в госпіталі.
– Війна перевернула все наше життя, — сказала Галина. — Я добре знаю, хто такі сучасні герої. Бо один із них – мій чоловік.
За якихось кілька годин веселу щебетушку було не впізнати. Жінка вмить подорослішала на десятки років…
Батьки Івана отримали на згадку про сина унікальну «реліквію». Це — український прапор, що його Іван, ризикуючи життям, не дав спаплюжити російським окупантам під час штурму військової частини у Бельбеку.
Посмертно чоловіка нагороджено орденом «За мужність» III ступеня та присвоєно звання «капітан».
