У 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка чекають на готових повернутися після СЗЧ і гарантують справедливе людяне відношення. Про це розповів…
Ось уже тринадцять років настоятель Храму Архистратига Михаїла капелан Червоноградського гарнізону протоієрей отець Андрій розпочинає свій день з промови до військовиків на ранішньому шикуванні. Звертаючись до людей у погонах, він завжди говорить про те, наскільки важлива їхня праця для всієї української держави, пояснює, чому потрібно бути чесним і сумлінним перш за все перед собою й наскільки важливо підтримувати один одного у важкій військовій буденності. Завдяки активній життєвій позиції отця Андрія, його знає багато військових. Однак знають його лише як представника військового духовенства. Мало кому відомо, що свого часу капелан мріяв про військову кар’єру в армії.
— Моя життєва путь як священника починався саме у військовому однострої, — поділився отець Андрій. — Свого часу я закінчив Львівський військовий ліцей з посиленою фізичною підготовкою імені Героїв Крут. І мав намір вступати у військовий виш.
Та продовжити службу як курсанту, а згодом і офіцеру завадила смерть двоюрідного брата, який був прикордонником. І саме через цей трагічний випадок отець Андрій обрав служіння Батьківщині як капелан.
— Це стало певною несподіванкою для моєї родини, — каже він. — Бо всі очікували, що я оберу традиційний шлях для більшості ліцеїстів — піду у військовий виш, стану офіцером. Та я зрозумів, що оборона держави починається із захисту душі військового. І тому вирішив стати на шлях капеланства.
Нині серед пастви отця Андрія можна зустріти різних за віком і регіональним походженням військовослужбовців та членів їхніх сімей. У кожного своє ставлення до релігії, власний шлях до церкви. Та отець Андрій намагається знайти для кожного потрібні слова, щоб підтримати побратимів у важку хвилину й розділити з ними радощі у світлий час.
Багато уваги в душпастирському служінні він приділяє хлопцям-строковикам. Головною проблемою сучасної молоді військовий священник вважає брак звичайного людського спілкування.
— Молодь часто не вміє висловлювати емоції віч-на-віч, під час живого спілкування, — каже капелан. — Їм це простіше зробити якимись малюночками-репостами чи символами із соцмереж. І от саме ця неможливість відкритись у розмові часто негативно впливає на емоційний стан молоді.
За словами священника, саме ось така віртуальна завіса інтернет-життя й заважає багатьом робити ревізію власного сумління. І це призводить до хибних вчинків.
— Нехай не складеться враження, що я противник сучасних технологій, — з усмішкою наголосив отець Андрій. — Зовсім ні! Навпаки — я підтримую все нове. Проте дуже хочу, щоб сучасні хлопці, яким виповнилося по вісімнадцять років, почувалися сформованими чоловіками. Мали сумління і сміливість взяти на себе весь той тягар відповідальності, який беруть, складаючи Військову Присягу.
От і сьогодні військовий капелан Червоноградського гарнізону протоієрей отець Андрій розпочав день з того, що разом з воїнами гарнізону вдягнув однострій священнослужителя і став разом з ними в один стрій. Як і кожен солдат чи офіцер Збройних Сил України, отець Андрій служить нашій державі, укріплюючи її духовну оборону.
