Невелика група офіцерів й аналітиків поставила під сумнів домінуючу доктрину важких літаків і довела, що майбутнє повітряних боїв — за маневреними, швидкими та порівняно недорогими машинами….
«Референдум 1991-го розставив всі крапки над «І»…»
29 років тому 28 млн 804 тис. українців – понад 90 відсотіків зі всіх, хто голосував, позитивно відповіли на запитання «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?»
«Одна справа голосування депутатів, і зовсім інша – всього народу…»
24 серпня 1991 року український парламент проголосив незалежність України. Але тодішній президент СРСР Михайло Горбачов вважав, що «Україна повинна підписати оновлений союзний договір і далі жити в братній сім’ї радянських народів». Тому й тиснув на тодішнього голову Верховної Ради Леоніда Кравчука, мовляв, без членства в Союзі українцям не вижити, а думка депутатів не відображає думки всього українського народу. Тоді Леонід Кравчук, як досвідчений політик, вирішив провести ще й всенародний референдум.
– Одна справа голосування у Раді, і зовсім інше – волевиявлення усього українського народу, – говорить сьогодні перший Президент України. – Мені, до речі, окрім Михайла Сергійовича, навіть деякі закордонні лідери натякали, що воля парламентарів не відображає волі усього українського народу. Тому я і пішов на цей крок, хоча, відверто кажучи, ніхто не міг передбачити результатів: у березні 1991-го більшість громадян висловилися за збереження СРСР. Проте в глибині душі я вірив у мудрість українців, вважаючи, що після спроби державного заколоту вони кардинально змінили свою думку. І не помилився: українці розставили всі крапки над «І»…
На запитання «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» позитивно відповіли 28 млн 804 тис. респодентів – понад 90 відсотків зі всіх, хто голосував. А брали участь у голосуванні 31 891 тис. громадян. За суверенну Україну висловились в усіх 27 її регіонах країни. Найменше – в Криму: понад 54 відсотки від тих, хто голосувв. Найбільше – на Тернопільщині: майже 99 відсотків.
– Загальнонаціональна підтримка переважною більшістю українських громадян Акта проголошення незалежності України зняла будь-які сумніви в його легітимності й праві українського народу жити у власній незалежній державі, – говорить український дипломат Володимир Василенко. – Народне волевиявлення на користь незалежності державності України забезпечило незворотність процесу українського державотворення і створило міцне підґрунтя для офіційного визнання її державної незалежності членами міжнародної спільноти».
Так, 2 грудня 1991 року глави МЗС країн Західної Європи наголосили в «Заяві про Україну»:
«Європейське співтовариство та його держави-члени беруть до уваги проведення референдуму в Україні, під час якого чітка більшість висловилася на користь незалежності. Вони вітають демократичний спосіб, у який український народ заявив про своє бажання того, щоб його республіка досягла повного суверенітету».
Лише після оприлюднення результатів всеукраїнського референдуму 1991 року Україну почали визнавати інші країни світу. 2 грудня – Канада і Польща, 3-го – Угорщина, 4-го, коли ЦВК підвела підсумки плебісциту, – Латвія і Литва. 5-го – Російська Федерація, Аргентина, Болгарія тощо. Цей процес тривав кілька місяців. Після офіційного оголошення результатів плебісциту Верховна Рада ухвалила «Послання до парламентів і народів усіх країн», у якому, зокрема, було сказано:
«Договір 1922 року про утворення Союзу РСР Україна вважає відносно себе недійсним і недіючим». 8 грудня лідери України, Росії і Білорусі – ключових республік, які утворили радяньску імперію у 1922 році, у Біловезькій Пущі констатували, що вона «як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування». Чи не найвпевненіше серед лідерів цих країн почувався тодішній лідер України Леонід Кравчук. Ось як він згадуватитме ті події через 29 років:
– Мої дипломатичні успіхи в Білорусі опиралися на український народ. Адже 91 відсоток українських громадян проголосував за незалежність. І коли мені було важко, я казав:
– Слухайте. Це воля українського народу. Він проголосував, мене обрав, щоби я виконував його волю.
І ні у кого не знаходилось аргументів, аби це спростувати.
До речі, жодна радянська республіка – за винятком хіба що прибалтійських – не проводила подібного референдуму, обмежившись голосуванням у своїх парламентах. 25 грудня перший і останній президент СРСР Михайло Горбачов оголосив про свою відставку. Так закінчилося існування однієї з найбільших, наймогутніших імперій світу – імперії, яка погубила десятки мільйонів людських життів.
Відтоді, як український народ абсолютною більшістю голосів підтримав проголошення незалежної Української держави, минуло 29 років. Ось як згадують той доленосний день українські політики, громадські діячі.
Юрій Щербак, письменник:
– З історичної перспективи ми можемо зрозуміти, наскільки це був геніальний крок після рішення Верховної Ради України. А я якраз брав участь у цьому історичному акті. Нам здавалося, що вже все зроблено, – проголосували за незалежність. Але мудрість полягала в тому, щоб проголосити ще референдум, ним підтвердити. І потім практика показала, що тільки цей референдум дав підставу для того, щоб Україна стала незалежна, щоб вона просто вийшла зі складу СРСР. Бо інакше ніяким чином цього не можна було б зробити.
Ми знаємо вже сьогодні за нашим досвідом, як легко перекроюються закони, які вчора здавалися такими міцними, потужними, вони можуть бути в один день змінені, ті закони, які були прийняті Верховною Радою. Референдум цей, я думаю, залишиться і всесвітньо історичною подією. Розвал СРСР відбувся тільки завдяки цьому референдуму.
Юрій Шухевич, екснародний депутат, багатолітній в’язень радянських концтаборів:
– На той час я займався розбудовою Української Національної Асамблеї і якраз об’їжджав південноукраїнські міста – Херсон, Миколаїв, Одесу. 30 листопада увечері я сів на нічний поїзд до Львова і, приїхавши, одразу пішов на виборчу дільницю й проголосував. Безумовно, я відчував, що це – дуже відповідальне голосування.У людей, принаймні у Львові, настрій був дуже піднесений. На дільниці я зустрів тодішнього начальника КДБ Горбатюка, який мені сказав, що також проголосував за незалежність України.
А взнавши результати, я був дуже задоволений, бо дуже поважний результат виявився. Багато хто тоді думав: хоч би 67-70 відсотків, але коли виявилося понад 90, то самі розумієте… У дійсності не так все добре вийшло, як мало би бути, але те, що Україна проголосувала за незалежність, – це у будь-якому разі знаменний факт.
Віталій Кличко, Київський міський голова:
– Пам’ятаю, я 1 грудня поїхав з Кончи-Заспи, де готувався до чемпіонату світу з кікбоксингу, у Київ – а жив я тоді на Харківському масиві, – щоб проголосувати на референдумі. Підтримка незалежності України – це було, мабуть, перше моє по-справжньому громадянське рішення. А своєрідною «передмовою» в контексті тих подій був випадок у серпні 91-го. Коли в СРСР стався путч, ми були на змаганнях в Угорщині й спостерігали за подіями по телевізору. Нам тоді абсолютно серйозно запропонували залишитися і не повертатися додому. Але ані я, ані жоден інший спортсмен не погодився. Ми всі повернулися, так би мовити, на «руїни імперії», в яких народжувалася нова держава – незалежна Україна.
Підготував Сергій Зятьєв
