Країна-агресорка тривалий час намагалася насаджувати нам свою культуру та мову… Навесні 2022 року у відомого українського музиканта, телеведучого та військовослужбовця Миколая Сєрги народилася…
Загроза, що нависла над незалежністю України в 2014 році, оживила героїчний дух пращурів, явлений у сьогоденні багатьма подвижниками і, зокрема, чарівною жінкою – Берегинею волонтерського руху Запорізького краю, керівником ГО волонтерського Центру «Солдатський привал» Галиною Гончаренко.
В одному з боїв 2014 року повний сили, молодечого завзяття і патріотизму, її син – Михайло Гончаренко – загинув. Йому було лише 23…
Її син, Михайло Гончаренко, який проходив строкову військову службу в Президентському полку, а потім успішно працював юристом, одним із перших звернувся у військкомат і відправився на фронт. За призначенням потрапив у «загін швидкого реагування» (так між собою його називали військові) у складі 2-го батальйону 93-ї механізованої бригади. В одному з боїв 2014-го повний сили, молодечого завзяття і патріотизму, юнак загинув. Йому було лише 23… Відійшов у вічність і покоїться на цвинтарі поруч із прадідом Анатолієм Гончаренком – військовим розвідником часів Другої світової.
Важко говорити про трагедію, про смерть, що забрала у родини найдорожче, рідну кровинку – сина… Біль і розпач материнського серця неможливо передати. Але життя тривало… Подвиг сина й відлетілих у вічність синів і доньок України, спонукали до дії. Михайло став для мами Галини, немов янголом-охоронцем. Ще доволі молода жінка як естафету перейняла життєвий вибір сина.
У перші роки війни команда Галини Гончаренко допомагала фронту медикаментами на суму до 30 000 гривень на місяць
Із 2015 року Галина Гончаренко – невтомна волонтерка й керівниця Центру «Солдатський привал». Хто мав співпрацю з нею, наповнюються до цієї неймовірно креативної жінки пошаною, любов’ю, а найголовніше – безмежною довірою. Як зауважує пані Галина, саме довіра – основне у співпраці з вітчизняними й зарубіжними партнерами. Завдячуючи друзям медикам (бо сама медик), працівникам аптек, у перші роки війни її команда відвозила на фронт лише медикаментів на суму до 30 000 грн на місяць.
Згодом у Галини Гончаренко виникла ідея створити затишний готель неподалік залізничного вокзалу в Запоріжжі, де учасники АТО могли зупинятися і відпочивати безкоштовно. Як член Волонтерського комітету при Запорізькій ОДА, вона звернулася з клопотанням до її голови Григорія Самардака. Її почули. Ідею підтримав керівник Придніпровської філії Укрзалізниці пан Федорко. Укрзалізниця надала приміщення, у якому раніше було лінійне відділення міліції. На час передачі перший поверх мав задовільний стан, а другий – напівзруйнований, з дірявим дахом. Спільними зусиллями обладміністрації та Укрзалізниці досить швидко будинок довели до ладу. У 2016 році проєкту допоміг новий очільник області Костянтин Бриль. Його радник Михайло Сушко сприяв волонтерам у вирішенні юридичних питань.
Команда «Солдатського привалу» працює, немов годинник
Нині у «Солдатському привалі» працюють близько 50 волонтерів. Чергують з 08.00 до 14.00, а потім інша зміна – з 14.00 до 20.00. Їхні обов’язки: готувати їжу, прибирати кімнати й зустрічати прибулих. Потім чоловіки заступають на нічне чергування. І так – цілодобово. Пані Галина з пошаною ставиться до кожного, хто служить у місії добротворення.
Одноразово в комфортних умовах можна розмістити 20 осіб. Бувало, коли тут перебувало 50-80 осіб водночас, – використовували спальні мішки.
Зроблені по-домашньому страви дуже смакують. Якось довелось у відрядженні зупинитись в унікальному готелі. Коли пред’явив посвідчення УБД, запропонували ошатну оселю, запросили ще й на вечерю. Частували смачними пиріжками з потрібкою, борщем, пловом, салатом і узваром. Згодом до нас приєдналась привітна дівчина, яка виявилась професійним психологом. Спілкувалися, згадували передову. Моєму здивуванню не було меж – немов у родичів погостював!
Нині «Солдатський привал» – епіцентр співпраці волонтерів регіону.
– У нас багато друзів-волонтерів і в Україні, і за кордоном. Усі прагнуть допомагати один одному в скрутні часи. А ми завжди гостинно зустрічаємо всіх, – зауважує Галина Анатоліївна. – У приміщенні для цього є все: спальні кімнати, ванна, душ, кухня. Є телевізор, холодильник, пральна машина, комп’ютер, власна бібліотека.
«Солдатському привалу» допомагають усі. Навіть у дитсадочках готують гостинці до свят воїнам-захисникам
А на дворику «Солдатського привалу», поруч квітника, ошатний куточок відпочинку. Волонтери приносять провізію, різні предмети побуту. Особлива допомога надходить від родини Маргарити й Василя Цвигунів, які мають фермерське господарство «Ясини», родин Миколи й Надії Сівак та Олега Колимана. Допомагають усі: підприємці, держслужбовці, пенсіонери… Навіть у дитсадочках готують гостинці до свят воїнам-захисникам.
Під час розмови лунає дзвінок від одного з комбатів, куди цієї ночі мав відбути волонтерський бусик «Білий слон», обов’язковим очільником екіпажу якого є Галина Гончаренко.
– Наш беззмінний і вірний «кінь» – старий «бусик», якого нарекли «Білий слон», каже волонтерка. – Я його придбала саме для поїздок на Донбас. Друзі допомогли відремонтувати. А з таким професійним водієм, як Олег Бобрицький, не страшні великі й навіть небезпечні маршрути.
Із подивом дізнався, який обсяг допомоги координує ця тендітна пані. Кілограми цвяхів, сокири, лопати, будматеріали, бензопили, кабель, ремонт двигунів (майстри грошей не беруть, але запчастини доводиться купувати).
– У приміщенні «Солдатського привалу» багато фотолітопису, прапорів, подарунків від військових частин, із якими підтримують багаторічний зв’язок. А це – 17-та, 1-ша танкова, а також 19-та, 35-та, 36-та, 43-та, 53-та, 54-та, 55-та, 56-та, 57-та, 72-та, 79-та, 92-та, 93-та бригади ЗСУ, частини Нацгвардії й окремі добробати, – продовжує розповідь Галина Анатоліївна. – У них часто бувають ротації і, маючи досвід співпраці й потреб, ми орієнтуємось, що є необхідним: інструменти, запчастини, оптика, медикаменти, будматеріали… Велика вдячність українським волонтерам й солідарним з нами людям з Австралії, Данії, США, ФРН, Канади, Франції, Італії, Англії, Ізраїлю й інших держав.
Головне завдання – допомагати тим, хто на фронтовому «нулі». За ці роки вони здійснили понад 150 рейсів
У приміщенні «Солдатського привалу» розташовані красномовні свідчення волонтерської співдружності. Разом зі стягами військових частин, на багатьох із яких автографи воїнів, вивішені стяги іноземних волонтерських організацій. Яскравим виявом пошани та визнання подвижницької діяльності очолюваного Галиною Гончаренко волонтерського центру є численні нагороди, грамоти, подяки від військових підрозділів, громадських організацій, державних установ і навіть Президента України.
– Наше головне завдання, – акцентує пані Галина, – допомагати тим, хто перебуває на фронтовому «нулі». За понад 150 рейсів на передову потрапляли в різні ситуації. Були й під обстрілом під Широкіним, однак, попри всі випробування, залишаємось єдиною родиною, якою стали за ці роки. Наш психолог Людмила Волтер надає психологічну підтримку воїнам на прохання командирів. Водій Олег Бобрицький – на всі руки майстер – якось допомагав воїнам лагодити… кулемет. Вдячна моєму чоловікові Акбарову Акрамхужі, який з повагою і розумінням ставиться до громадської діяльності, яку я веду.
…Із нагоди 5-ї річниці Центру «Солдатський привал» за клопотанням активного учасника запорізького волонтерського об’єднання лікарів «Тризуб-2» Володимира Стефаніва Національна Рада жінок України на чолі з головою Людмилою Порохняк-Гановською нагородила ініціаторку створення Центру, очільницю волонтерського екіпажу бусика «Білий слон» Галину Гончаренко орденом «Жінка. Мир. Безпека», а її беззмінних соратників – військового психолога Людмилу Волтер та водія-механіка Олега Бобрицького – медалями «За відданість і любов до України». У нагородних листах лаконічно зазначено: «За відданість і патріотизм та за визначні заслуги перед українським народом».
