Досі навколо станції існує 30-кілометрова зона відчуження. Унаслідок аварії близько 5 млн гектарів земель виведено із сільськогосподарського користування. Досі людство стикається з наслідками цієї аварії….
Відомі реальні приклади, коли за сфабрикованими в Росії звинуваченнями за кордоном зазнавали затримання або й арешту звичайні українці. Виключно через те, що не побоялись свого часу заявити про себе й дати окупантам відкоша.
Чи існує загроза для колишніх і нинішніх захисників України бути затриманими, обвинуваченими та ув’язненими за кордоном? Звісно, що так! На жаль, РФ є членом міжнародних організацій у сфері правоохоронної діяльності, міжнародних політичних інституцій. Та й те, що Росія має певний фокусний вплив на політичній мапі Європи та інших країн — теж не новина. Ці важелі кремлівська влада використовує для зведення рахунків з тими, хто стоїть на заваді поширенню інфекції «руского міра» світом.
Чого вартий лише приклад затримання польськими правоохоронцями українського активіста, добровольця Ігоря Мазура на псевдо «Тополя». Щоправда, правоохоронці нашої західної сусідки досить швидко розібралися в ситуації й українця випустили на свободу. А польські державники пояснили ситуацію, що виникла, виключно технічним виконанням міжнародних угод і зобов’язань. Годі казати, що й у цій справі «російські вуха» стирчали з кожної шпарини. І затримання «зліплене» правоохоронною системою країни-агресора й проштовхнуте ними ж до спільної бази розшукуваних.
Нас — тих, хто брав участь в АТО/ООС, колишніх та нинішніх — налічується в Україні близько 400 тисяч! Звісно, проти всіх не сфабрикуєш звинувачення. Але ж… Слід бути підготовленим до того, що під час поїздки за кордон у службових справах, на роботу, лікування чи реабілітацію або ж у туристичну подорож ви можете бути затримані місцевими охоронцями порядку. Зазвичай у таких ситуаціях люди губляться. Мовляв, в Україні ми всі більш-менш розуміємо правові норми. Але ж за кордоном інші закони й ментальність, індиферентне ставлення до твоїх заслуг і привілеїв.
Кореспондент АрміяInform спробував розібратися, як колишньому чи чинному захисникові України підготуватися до можливих неприємних моментів спілкування з іноземною Фемідою.
Перший рубіж допомоги… місцева преса та діаспора!
Отже, розгляньмо абстрактну ситуацію: вам треба їхати за кордон і альтернатив цій поїздці немає. Передусім, готуючись до подорожі, крім бронювання квитків і пошуку місць нічлігу, з’ясуйте, наскільки прихильно ставляться у країні, куди пролягає ваш шлях, до представників України. Можна почитати місцеві ЗМІ. Вони зазвичай добре окреслюють основні події всередині країни перебування, вказують на політичні течії. Зокрема так можете з’ясувати, наскільки сильний вплив політика країни-агресора має на місцевий устрій. Пам’ятаєте історію юного українця Павла Гриба, якого в Білорусі заарештували за звинуваченням у терористичній діяльності? Білоруська міліція у Гомелі заарештувала хлопця, а потім він «сплив» уже в катівнях російського ФСБ, звідки визволений у межах обміну полоненими лише торік. Мінімізувати ризик такої ситуації допоможе обізнаність того, «хто й з ким товаришує» у кінцевій точці майбутнього маршруту.
Не зайвим буде завчасно подбати про безпеку в кіберпросторі. Фахівці стверджують: особисті сторінки користувачів у соцмережах дають зацікавленим недоброзичливцям змогу назбирати достатньо фактів для надуманих звинувачень. Світлини з фронту це, звісно, пам’ять на все життя. Але залиште їх краще для родинного архіву та друзів, але не для ділків російського слідкому!
Українська діаспора — сильний важіль впливу! Не забувайте, що українці за кордоном зазвичай гуртуються у громади. Серед них, звісно, більшість — прості трудяги. Але є люди, які мають там вагу та статус. Як мінімум, вони обізнаніші, як працюють правоохоронні органи та здатні здійняти хайп, якщо із земляком вчиняють несправедливо. Тож поцікавтеся контактами активістів української громади в цій країні. Їх можна знайти і зафрендити навіть у соцмережах. Це не важко.
Ваш друг — український консул. І бажано без нервів!
Нині Україна за кордоном має 83 посольства, 22 генеральні консульства, 11 консульств, 112 почесних консульств і 8 постійних представництв при міжнародних організаціях. Наші дипломати й консули — ваш найбільший шанс на справедливе ставлення під час затримання на чужині.
Зі списком дипломатичних установ і контактами уповноважених Україною осіб на місцях можна ознайомитися на сайті МЗС України.
Крім того, якщо затримання вже відбулося, слід чітко дотримуватись лінії поведінки, яку радять співгромадянам дипломати, базуючись на нормах закордонного законодавства. Передусім вони радять українцям, які перебувають за кордоном, неухильно дотримуватися тамтешніх законів. Бо наш консул не зможе звільнити вас від відповідальності за їхнє порушення.
Якщо затримання вже відбулося:
- Наполягайте, щоб про цей факт невідкладно поінформували дипломатичну або консульську установу України. Це передбачено Віденською конвенцією про консульські зносини 1963 року, й місцеві правоохоронці зобов’язані не просто зателефонувати, а додзвонитися і повідомити дипломата про факт затримання! Звісно, отримавши таке сповіщення, український консул зобов’язаний діяти!
- Поводьтеся з правоохоронцями спокійно, ввічливо, не чиніть опору й уникайте дій, що можна розцінити як провокативні. Не забувайте, що ваші вчинки можуть фіксувати на відео. І невідомо, яку саме оцінку ці матеріали отримають у процесі розгляду справи. Тож бажано без нервів, панове!
- Намагайтесь отримати докладну інформацію про причини затримання та обвинувачення. Це ваше право відповідно до міжнародного законодавства.
- Навіть якщо ви досконало володієте іноземною — обов’язково скористайтеся правом на перекладача та адвоката. Здебільшого до перекладу залучають представників національної громади, що проживають у цій країні. А це додатковий спосіб контакту з українською діаспорою і можливість дати вашому затриманню розголосу!
- Завдання українського консула — допомогти! Дотримуйтеся порад його та адвоката щодо алгоритму дій для вашого належного правового захисту!
А яку ж допомогу може надати консул у разі затримання чи арешту громадянина України за кордоном?
Консул зобов’язаний стежити за тим, аби щодо заарештованого громадянина України дотримувалися законодавства держави перебування й договорів, укладених Україною з цією державою, міжнародних договорів, учасниками яких є Україна й відповідна країна.
Передусім він може офіційно отримати інформацію щодо обставин і причин затримання. Крім того, на прохання громадянина України сповіщає членів його родини про затримання чи арешт. Консул має доступ до місць позбавлення волі. Тому в його силах відвідати вас за ґратами, перевірити, чи це місце відповідає вимогам міжнародних конвенцій. І, звісно, зібрати й задокументувати скарги на умови утримання. А це може стати додатковим важелем щодо вашого перебування у місці утримання. Консул може сприяти членам родини ув’язненого в організації побачень з ним у місцях неволі. Також дипломатичний представник України у разі наявності відповідного звернення може відвідати затриманого у місці його тримання. Консул має довести до відома керівництва в’язниці інформацію про проблеми зі станом здоров’я утримуваного, проведення необхідного медичного обстеження й лікування! Як бачимо, в арсеналі наших дипломатів достатньо механізмів, аби тримати руку на пульсі ситуації та обертати її на вашу користь.
Що робити, щоб вам не показали «червону картку»?
Ну і, зрештою, розгляньмо те, як саме країна-агресор може фабрикувати фейкові звинувачення проти українців і чому вони отримують цілком реальну реакцію правоохоронних органів країн з розвиненою демократією.
Існує така міжнародна організація, як Інтерпол. Одразу ж зауважмо, що це не міжнародна поліція, як дехто вважає. Скоріше це міжнародний орган, який допомагає поліцейським силам різних країн співпрацювати через створення спільних баз даних і каналів зв’язку.
На початку 1990-х Україна, як і більшість пострадянських країн, приєдналася до цього ком’юніті. І нині у світі 192 країни беруть участь у діяльності Інтерполу. На жаль, серед них і РФ. У 2018-му ледь не дійшло до того, що головою Інтерполу мав шанс стати цілий генерал-майор поліції країни-агресора. На щастя, здоровий глузд тоді переміг, давши російським пропагандистам ґрунт для чергових завивань з приводу русофобії.
Але ми не про це, а про систему обміну інформацією про небезпечних розшукуваних злочинців і терористів. Серед основних завдань Інтерполу — координація міжнародного розшуку осіб через розміщення інформації про них у форматі так званих червоних повідомлень (Red notices). Крім того, Інтерпол може розповсюджувати інформацію про розшукуваних осіб через розсилання (Diffusions).
Red notices — це електронні сповіщення, які розміщує Інтерпол на запит Національного центрального бюро країни-учасниці. Зазначене повідомлення зберігається в базі даних Інтерполу і його можуть бачити органи поліції, міграційні служби в усьому світі. Призначення «червоного повідомлення» — встановлення місцеперебування розшукуваного, його арешт або обмеження пересування з метою екстрадиції.
Завдяки такому повідомленню органи поліції в одній країні можуть дізнатись про те, що особу розшукують в іншій країні, що направила відповідний запит до Інтерполу. «Червоне повідомлення» містить інформацію про розшукуваного, включаючи ім’я, дату народження, національність і фото. Там є й інформація про те, в чому обвинувачують цю особу в країні, яка подала запит.
Щодо так званих Diffusions, тобто «розсилок», то вони відрізняються від Red notices лиш тим, що їх розміщує не Інтерпол на запит певної країни, яка розшукує особу, а сама зацікавлена країна через канали Інтерполу.
Попри низку переваг міжнародного поліційного співробітництва в рамках Інтерполу, в цієї організації є чимало проблемних моментів.
Зокрема зловживання «розсилками». Як уже зазначалось, «розсилка» є оголошенням у розшук, яке члени Інтерполу пересилають одне одному на двосторонній основі. Щороку їх випускають декілька десятків тисяч і більшість з них перебуває поза зором громадськості. Нерідко буває, що особа дізнається про Diffusions щодо себе, коли її затримують в аеропорту після прибуття у країну. Формально «розсилка» зобов’язана відповідати Конституції Інтерполу й Генеральний секретаріат навіть має право скасувати її, якщо після власної перевірки знайде в ній порушення правил Інтерполу. Проте, враховуючи надто велику їхню кількість, більшість Diffusions перевірити фізично неможливо, що в результаті й призводить до значної кількості зловживань. Угадайте з першої спроби, яка пострадянська країна регулярно спамить міжнародну поліційну базу даних такими шитими білими нитками повідомленнями?
Недосконала й система перевірки Red notices. Дані, що вона містить, підлягають обов’язковій процедурі перевірки Генеральним секретаріатом перед опублікуванням. Цим займається Центр командування й координації Генерального секретаріату Інтерполу. Здавалось б, нічого особливого в цій процедурі немає: вона виключно бюрократична. Але… зафіксовані факти, що часом «червоні картки» з’являються у базі доти, як вони пройшли перевірку. Так, за російським запитом до Інтерполу щодо українця Дмитра Яроша видано «червону картку». І лише 2 роки потому лідера «Правого сектору» видалили з міжнародної поліційної бази даних!
Яким же чином дізнатися, чи є в базі даних Інтерполу щодо вас «червоне повідомлення» або розсилка?
Існують три можливі способи.
Найпростіший з них — звернутись до офіційного сайту Інтерполу, на якому можна заповнити відповідну форму, ввівши ваші дані, та дізнатися, чи є вони в базі Інтерполу.
Слід зауважити, що на сайті є не всі «червоні повідомлення», а лише деякі. І якщо ви не бачите вашого імені на офіційному сайті Інтерполу — це ще не означає, що відносно вас немає «червоного повідомлення». Лише національним правоохоронним органам доступна повна інформація з бази даних Інтерполу.
Окрім цього, слід знати, що Diffusions узагалі ніколи не відображаються на сайті Інтерполу.
Інший спосіб дізнатися необхідну інформацію — звернення до національних органів внутрішніх справ. Однак зазвичай законодавством не передбачено процедури надання національними органами поліції відповідей на такі запити. Ба більше, навіть якщо вам повідомлять, що вас немає у базі Інтерполу, то це не означає, що це справді так. Бо органи поліції, до яких ви звернулися, можуть не мати доступу до певних файлів у цій базі.
Третім способом, який дає змогу отримати повну й правдиву інформацію, є звернення до Комісії з контролю файлів Інтерполу.
Запит у Комісію оформляють як лист, до якого є низка спеціальних вимог, яких слід дотримуватися:
— Підпис на листі повинен бути оригінальним.
— Лист слід писати однією з офіційних робочих мов Комісії: арабська, англійська, французька або іспанська.
— У листі має бути вказана мета звернення. Наприклад, запит на доступ до файлів Інтерпол або на коригування чи видалення даних.
— До звернення слід додати копії офіційних документів, які ідентифікують особу, із зазначенням усіх даних: повне ім’я, дата народження, фото тощо.
— Особа повинна заповнити та прикріпити форму заявки, яка доступна на сайті Інтерполу.
Звісно, процедура бюрократизована, громіздка й розтягнута в часі. Але коли мова йде про вашу безпеку та свободу, не варто нехтувати додатковими механізмами перевірки такої інформації.
